Відкрити головне меню

Німецька вівчарка

порода собаки

Німецька вівчарка (нім. Deutscher Schäferhund) — порода собак, виведена у Німеччині в 1899 році.

Німецька вівчарка
Berger allemand en montagne.jpg
Походження Німеччина Німеччина
Характеристики
Зріст Самці: 60–65 сантиметрів
Самиці: 53–60 сантиметрів
Вага Самці: 30–40 кілограмів
Самиці: 22–32 кілограми
Класифікація МКФ:
FCI 166.
Стандарти породи
FCI [1. стандарт]
Пес свійський (Canis familiaris)

ІсторіяРедагувати

Якщо у Британії, Франції й Бельгії є по кілька вівчарських порід — і довгошерстих, і жорсткошерстих, і короткошерстих, — то німці з великої кількості селянських вівчарських собак вивели лише одну породу.

Ще наприкінці XIX століття німецьку вівчарку вважали плебейським собакою. Більше того, багато любителів імпортних англійських порід вважали, що розводити «собак вовчого типу шкідливо» — але знайшлася людина, яка створила на їхній основі найкращу службову собаку світу: Макс фон Штефаніц, який своє життя присвятив створенню й удосконаленню німецької вівчарки. Він стверджував, що німецька вівчарка — це насамперед робочий собака: і інтелект, і краса, і правильність будови вівчарки — усе забезпечує його працездатність та відданість господарю.

Окрім власне вівчарської служби, Штефаніц прагнув знайти для німецької вівчарки й іншу роботу, таку, яка б розкрила всі можливості цих собак і зробила їх для всіх корисними. Німецьку вівчарку узяли на озброєння поліція й армія, що шукали альтернативу дорогим англійським породам. Німецькі вівчарки виявилися першокласними поліцейськими й військовими собаками: у часи Першої світової війни вони прокладали телефонні кабелі, підтримували зв'язок, шукали поранених, їх використовували під час патрулювання й варти. А після армії та поліції майже всі країни світу взяли на службу німецьких вівчарок.

Екстер'єрРедагувати

Німецька вівчарка дуже красива. Можна зрозуміти тих, хто захоплюється гармонією будови й надзвичайною красою рухів. Це і стрункий, і доволі сильний собака. У нього загострена морда з чорною маскою. Вуха стоячі. Гармонійні, плавні лінії корпуса. Пружна спина, сильні пружні кінцівки. Колір має бути яскравим — чорно-рудим із чорною маскою на морді та чорною спиною, смугасто-сірим, чорним. У німецької вівчарки круглі лапи з дуже твердими подушечками.

ПризначенняРедагувати

Вони мають гарний нюх і мужній характер, ці собаки витривалі, невибагливі та починають працювати з найменшого віку. Німецькі вівчарки розумні й прагнуть співпрацювати з людиною. Багатьох любителів ця порода приваблює не тільки як робочий собака, але й як собака-компаньйон.

У Німеччині щорічно проводять чемпіонат німецьких вівчарок з випасання. Для вівчарок, які працюють пастухами, є окремі ранги на найголовнішому конкурсі краси для вівчарок — Головній виставці вівчарок у Німеччині. Багато провідних розплідників Німеччини виставляють своїх собак у цьому класі.

Німецькі вівчарки — пошукові й прикордонні собаки, сапери й митники, розвідувачі-рятувальники, поводирі сліпих та охоронці.

Подібні породиРедагувати

Завжди існували німецькі вівчари з трохи довшою шерстю, довгошерсті. У них за вухами й на тильному боці кінцівок — «очоси», на корпусі шерсть так само трохи довша. Такі цуценята народжуються й у стандартних німецьких вівчарів. У Європі вони дуже популярні як собаки-компаньйони, бо дуже розумні й красиві.

Німецький вівчар — собака, як кажуть, «вище середнього зросту», її зріст становить 58 — 65 сантиметрів. Щоправда, завжди були любителі, яким здавалося, що гарний собака має бути ще й великим. Тож вони намагалися розводити дуже великих вівчарів — принаймні більших за 75 сантиметрів. Такі великі вівчарки втрачали рухливість і витривалість, і німецького вівчара за всю його історію не раз «повертали» у рамки стандарту. Але в Радянському Союзі було розроблено новий стандарт (зріст до 70 см), і таких великих вівчарів почали називати східноєвропейськими. Зараз у країнах колишнього Радянського Союзу розводять в основному справжніх німецьких вівчарів, але свої шанувальники збереглися й у східноєвропейських. Основна ознака цієї породи — чорна спина зі сріблясто-сірими підпалинами.

Тривалість життя: 9-13 років[1].

ПриміткиРедагувати

  1. O'Neill et al., (2012). «Longevity of UK Dog Breeds» (PDF). Royal Veterinary College, University of London

ДжерелаРедагувати

  • (укр.) Александрова Є. І. Конькова Є. В. (переклад Якубенко І. В.) Собаки. Шкільний путівник. — Харків: Пізнаймо світ, 2006. ISBN 966-8964-08-X

ПосиланняРедагувати