Нур ед Дін

(Перенаправлено з Нур ад-Дін)

Нур ед Ді́н[1] (1116, Мосул — 15 травня 1174, Дамаск) — емір Халеба (Алеппо) та Дамаска з династії Зангідів. Був другим сином Імад ед Діна від якого й успадкував престол. Нур ед Дін відомий в історії своїми війнами з хрестоносцями.

Нур ед Дін Махмуд Зангі
араб. نور الدين محمود زنكي
Nur ad-Din Zangi2.jpg
Емір Дамаска та Алеппо
Початок правління: Халеб - 1146 Дамаск - 1156
Кінець правління: 1174
Попередник: Імад ед Дін Зангі
Наступник:Ас-Саліх Ісмаїл
Дата народження: 1116
Місце народження:Мосул
Країна:Сирія
Дата смерті:1174
Місце смерті:Дамаск
Дружина:Ісмат ед Дін Хатун
Діти:Ас-Саліх Ісмаїл
Династія:Зангіди
Батько:Імад ед Дін Зангі

Він ознаменував своє правління запровадженням сунітського ісламу і справедливості на землях Леванту та Єгипту.

Його походження та початок правлінняРедагувати

Рід Зангі на початку правлінняРедагувати

Рід Зангі належав до сельджуків. Дід Нур ед Діна Ак-Сункар аль-Хаджиб був військовим поруч із Мелік-шахом І[2]. Згодом Ак-Сункар аль-Хаджиб у 1087 році був призначений атабеком Халеба за військові заслуги перед шахом. Але після смерті Мелік-шаха І стався бій між Татушем I та Ак-Сункаром аль-Хаджибом, у якому останнього було взято у полон та вбито. Його наступником став Імад ед Дін, якому було 10 років на момент вбивства батька. За хоробрість та військові здобутки Імад ед Дін отримав від сельджуцького султана Мухаммеда I у 1127 році статус еміра Мосула. За своє правління він розширив свої землі, але був убитий слугою під час сну.

Про Нур ед ДінаРедагувати

Нур ед Дін Махмуд Зангі народився на світанку в неділю у місяць шавваль, та є другим сином Імада ед Діна після Сайф ед Діна. На жаль, історичні джерела нічого не повідомляють про генезис Нур ед Діна та його юність. Відомо лише що він ріс під опікою батька й став командувачем під його ж керівництвом. Одружився Нур ед Дін в 1146 році з Ісмат ед Дін Хатун, яка була дочкою Муін ед Діна — правителя Дамаска. Згодом, він став батьком двох синів та однієї дочки. Але молодший син помер ще в маленькому віці, тож наступником став старший — Ас-Саліх Ісмаїл.

Емір ХалебаРедагувати

Після вбивства Зангі його держава розпалася на дві частини: мосульці оголосили своїм еміром старшого сина небіжчика Газі, а халебці присягнули молодшому — Нур ед Дінові. Проте брати не пішли війною один на одного. Кожен займався своїми справами. Для Нур ед Діна війна з християнами стала головною справою його життя[3]. Майже відразу після того, як він почав своє правління, Нур ед Дін напав на князівство Антіхотії, захопивши кілька замків на півночі Сирії. З метою посилення «мусульманського» фронту проти хрестоносців, Нір ед Дін в 1146 році підписав двосторонній договір із Муіном ед Діном; в рамках цієї угоди, він одружився з дочкою Муін ед Діна. Дует Муін ед Дін та Нур ед Дін зміг осадити місто Босра, а вже в 1148 році, коли Другий хрестовий похід прибув до Сирії, вони змогли задати поразки хрестоносцям. У наступних потім боях з хрестоносцями Нур ед Дін здобув ряд значних перемог.

Об'єднання та розширення земельРедагувати

Нур ед Дін скористався провалом хрестоносців та у 1149 році почав наступ на території, де панує замок Харіма. В 1150 році він завоював залишки графство Едеського та взяв Афамію. Слід за тим виконав мрію померлого батька — приєднав Дамаск до своїх володінь. В 1154 році помер емір Дамаска Муін ед Дін і Нур ед Дін став правити цим містом. Таким чином, Нур ед Дін став єдиним лідером Сирії і після цього часу цілеспрямовано прагне об'єднати під своєю владою мусульманський Близький Схід[4]. Нур ед Діну по праву належать найвеличніші заслуги в боротьбі з хрестоносцями. По-мудрому оцінивши сили лицарів у чесному, правильному бою, він старався якомога менше вступати у великі битви. Так емір постійно тримав хрестоносців у напрузі, тим самим послаблюючи ворога з кожним днем. Проте на це пішло багато зусиль, оточити ворога своїми володіннями. В 1158 хрестоносці завдали Нур ед Діну поразку біля Тиверіадського озера. Тоді він змушений був укласти мирний договір з хрестоносцями і єрусалимським королем Балдуїном III.

Панування в ЄгиптіРедагувати

У Єгипті в той період правив халіф аль-Адід з династії Фатімідів, проте реальна влада з кінця XI століття концентрувалася в руках візирів халіфа. Візир Шавер — був переможений своїм суперником Діргамом і втік до Дамаску, де просив допомоги в Нур ед Діна. Він послав до Єгипту військо на чолі з Асад ед Діном і Шавер знову став візіром[5]. 1163 року Нур ед Дін зазнав поразки від хрестоносців на чолі з єрусалимським королем Аморі І в битві. У наступному 1164 році Шавер змовився з королем Аморі I проти Нур ед Діна. Хрестоносці змогли вигнати війська Асад ед Діна з Єгипту до Сирії[6],взявши в облагу Більбейс. Але ні Нур ед Дін, ні Асад ед Дін не збиралися здаватися. 1166 році Нур ед Дін послав Асад ед Діна в Єгипет і Аморі І пішов за ним, ставши табором поблизу Каїра. Шавар знову вступив в союз з хрестоносцями. Асад ед Дін розташувався на протилежному боці Нілу.[7]

Після нерішучої битви Аморі І відступив до Каїра, а Асад ед Дін відправився на північ, щоб захопити Олександрію. Хрестоносці, спираючись на пізанський флот, взяли в облогу війська Асад ед Діга в Олександрії. За результатами мирних переговорів Олександрія була передана Аморі І, проте він не міг залишатися в місті і повернувся в Єрусалим, отримавши данину. Тож спроба Асад ед Діна захопити Олександрію 1167 року провалилася: об'єднані війська фатимідів та Аморі I не можна було здолати. Але в наступному році хрестоносці взялися грабувати свого багатого союзника і халіф аль-Адід попросив у листі в Нур ед Діна захистити мусульман Єгипту. В 1169 році Асад ед Дін взяв Єгипет, стратив Шавера і прийняв титул великого візира. Так держави хрестоносців виявилися в кільці володінь Нур ед Діна Махмуда ібн Зангі і не могли більше грати на протиріччях мусульман.

У 1169 році Ширкух помер, і в цій країні заснувався його небіж Салах ед Дін.

У 1171 році він скинув останнього фатимідського султана і фактично зайняв його місце, тим самим поклав початок династії Айюбідів. Цей успіх кардинально змінив ситуацію на Близькому сході і став страшним ударом для хрестоносців. Після цього хрестоносці більше не змогли відновити своє міцне господарювання у Святій Землі.

Смерть Нур ед Діна та його наслідникиРедагувати

Нур ед Діна турбувало посилення влади Салах ед Діна, який оголосив себе в 1171 році султаном і причетного, за деякими чутками, до смерті халіфа аль-Адіда. Емір став готуватися до збройного зіткнення зі своїм васалом, але на початку 1174 року помер від перитонзіллярного абсцесу[8] у віці 59 років у цитаделі Дамаска. Але згодом був перехований у Нур ед Дін Мадраса, де й перебуває до сьогодні.

Його молодший син Ас-Саліх Ісмаїл став його законним спадкоємцем, і Салах ед Дін оголосив себе його васалом, хоча він дійсно планував об'єднати Сирію і Єгипет під його власним ім'ям. Він одружився з удовою Нур ед Діна, уражав інших претендентів на престол і взяв владу в Сирії в 1185 році, нарешті, виконавши заповітну мрію Нур ед Діна.

Нур ед Дін та Салах ед ДінРедагувати

За думкою Ісаака Фільштинського, розрив між Нур ед Діном та Салах ед Діном стався саме в той момент, коли останній отримав права на правління в Єгипті[9].А почався розрив ще тоді, коли був затриманий на проповіді халіфату Аббасидів у Багдаді. Хоча це дві різні людини з абсолютно несхожими один на одного характерами, але в історії вони доповнили один одного. Адже саме Нур ед Дін перетворив мусульманський світ в силу, здатну перемогти хрестоносців, а його політичний спадкоємець Салах ед Дін став тим, хто зірвав плоди перемоги.

ПриміткиРедагувати

  1. Український правопис 2019, §147. Похідні прикметники
  2. كمال الدِّين بن العديم (2005). بغية الطلب في تاريخ حلب صفحة
  3. К.Рижов(1999) «Всі монархи світу: мусульманський Схід»
  4. А.Доманін(2005) «Хрестові походи під знаменням хреста»
  5. А.Володимерський (2013) «Салах ед Дін переможець хрестоносців»
  6. Е.Лавісс та А.Рамбо(2005) «Епоха хрестових походів»
  7. Баха ед Дін (1230) «Салладін»
  8. C.E.Bosworth(1995) «The Encyclopaedia of Islam»
  9. І.Фільштинський(2005) «Араби та халіфат»