Відкрити головне меню

Носов Владислав Васильович

Український юрист, державний діяч, державний службовець, народний депутат України I та II скликань, Постійний представник Президента України в Конституційному Суді України.

Владисла́в Васи́льович Но́сов (нар. 19.04.1946, місто Совєтська Гавань, Приморський край, РСФРР) — український юрист, державний діяч, державний службовець, народний депутат України I та II скликань, Постійний представник Президента України в Конституційному Суді України з 25 травня 1998 до 22 січня 2005 року.

Владислав Васильович Носов
Владислав Васильович Носов

Час на посаді:
25 травня 1998 — 22 січня 2005
Президент  Кучма Леонід Данилович
Попередникпосада запроваджена
НаступникШаповал Володимир Миколайович

Народний депутат України II скликання[2]
Час на посаді:
11 травня 1994 — 12 травня 1998

Народний депутат України I скликання[3]
Час на посаді:
15 травня 1990 — 10 травня 1994

Народився19 квітня 1946(1946-04-19) (73 роки)
місто Совєтська Гавань, Приморський край, РСФРР
Виборчий округ318 (I скликання)
319 (II скликання)
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьросіянин
Політична партіябезпартійний
ДружинаНосова Алла Олександрівна
Професіяінженер-конструктор, юрист, державний діяч (1 ранг державного службовця)
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Ювілейна медаль «25 років незалежності України»
Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Заслужений юрист України

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Ранні рокиРедагувати

 
Носов Владислав Васильович напередодні виборів до Верховної Ради УРСР в 1990 році.

Народився 19 квітня 1946 року в місті Совєтська Гавань, Приморський край, РСФРР, у родині державних службовців. У ранньому віці переїхав на територію України. Захоплювався радіомоделюванням, інженерією. В 1964 році вступив до Львівського політехнічного інституту на радіотехнічний факультет та закінчив його в 1969 році[4]. За розподілом був направлений на Полтавський оборонний завод «Знамя»[3]. Обіймав посаду інженера-конструктора, провідного інженера (1969—1983 роки). У 1983—1986 роках був призначений завідувачем сектору проектування електронних систем управління Полтавського проектно-конструкторського технологічного інституту. У 1986 році переведений до Полтавського заводу штучних алмазів і алмазного інструмента на посаду старшого інженера-електронника, яку займав до 1990 року.

Під час роботи на інженерних посадах займав активну громадянську позицію, зокрема в частині відстоювання прав працівників на отримання окремого житла. Вступив у конфлікт з партійним керівництвом заводу, яке відмовлялося надавати робітникам житло, що мало бути виділене їм згідно з законом. Здобув значний авторитет серед співробітників, завдяки чому на чергових парламентських виборах був висунутий кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР трудовим колективом Полтавського заводу штучних алмазів і алмазного інструменту.

Політична діяльністьРедагувати

15 травня 1990 року був обраний народним депутатом України XIII (І) скликання від Октябрського виборчого округу № 318 в Полтавській області, здобувши абсолютну перемогу в першому турі серед трьох претендентів із результатом у 87,38 %. Під час парламентської діяльності не входив до жодної партії (був безпартійним). Був обраний складу Комісії у питаннях законодавства і законності[5]. Став співавтором Декларації про державний суверенітет України та Акту проголошення незалежності України. Разом з членами Комісії по розробці нової Конституції Української РСР представив проект нової Конституції України[6]. Брав безпосередню участь у розробці Регламенту Верховної Ради України у складі сформованої Президією ВР робочої групи по доопрацюванню проекту Регламенту Верховної Ради України[7].

У 1994 році на чергових виборах до Верховної Ради України ІІ скликання здобув перемогу в 319 виборчому окрузі в місті Полтава, 11 травня 1994 отримав депутатський мандат. Обраний до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. Завдяки його діяльності у складі Комітету бюджетні асигнування на потреби Полтавської області у загальному списку асигнувань по регіонах України перемістилися за розміром з 17 на 6 місце. Під час розробки нового проекту Конституції України перебував у складі Конституційної комісії: спочатку як її член, потім як секретар. Разом із членами Комісії, зокрема майбутнім першим Головою Конституційного Суду України Юзьковим Леонідом Петровичем, представив у Верховній Раді України проект нової Конституції України, пізніше ухвалений під час так званої «Конституційної ночі». Під час ІІ скликання вступив на юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка і навчався на ньому паралельно з парламентською і законотворчою діяльністю. Закінчив університет з відзнакою у 1996 році.

Робота в Адміністрації ПрезидентаРедагувати

 
Носов Владислав Васильович на слуханні в Конституційному Суді України щодо законності передачі НАКу «Нафтогаз України» держпакетів акцій товариств «Укртатнафта» та «Галичина».

В 1998 році у вищому керівному корпусі Адміністрації Президента України була утворена нова посада Постійного представника Президента України у Конституційному Суді України, яка за своїм статусом відповідала заступнику Голови Адміністрації Президента[8]. Владислав Носов був запрошений Президентом України Леонідом Кучмою обійняти цю посаду як один з авторів тексту чинної Конституції. Носов прийняв пропозицію Президента за умови повного захисту своєї діяльності на посаді від політичного впливу, наголосивши, що в роботі буде керуватися лише правовими принципами. Однією з його умов при вступі на посаду була повна незалежність від керівництва Адміністрації Президента, підпорядкованість лише Президенту України[9]. Після вступу на посаду він отримав ІІ ранг державного службовця, а через декілька місяців І ранг.

Відстоював позицію Президента України на постійній основі у практично всіх справах, які розглядалися Конституційним Судом України з 1998 по 2005 рік, у тому числі найбільш резонансних (щодо скасування смертної кари, щодо безкоштовної шкільної освіти, щодо повноважень Президента України тощо). Робота Владислава Носова в Конституційному Суді України була високо оцінена Президентом: у 2000 році він став кавалером ордена «За заслуги»[10], у 2004 йому надано почесне звання заслуженого юриста України[11]. Під час представництва інтересів Президента України у Конституційному Суді повністю припинив виступи у ЗМІ, пізніше згадуючи про цей період:

У мене також була домовленість з Леонідом Даниловичем про те, що я не буду коментувати в пресі діяльність КС — цим має займатися прес-центр самого суду. Посада Представника Президента в КС у певній мірі представницька: висловлю особисту позицію у ЗМІ, а народ вирішить, що я висловивився від імені голови держави[9].

Оригінальний текст(рос.)
У меня также была договоренность с Леонидом Даниловичем о том, что я не буду комментировать в прессе деятельность КС — этим должен заниматься пресс-центр самого суда. Должность представителя президента в КС в какой-то мере представительная: выражу личное мнение в СМИ, а народ решит, что я высказался от имени главы государства.

У 2005 році вийшов на пенсію. Після того його неодноразово запрошували та призначали експертом з питань застосування та внесення змін до Конституції України. В 2012 році на запрошення Першого Президента України Леоніда Кравчука увійшов до науково-експертної групи зі створення Конституційної Асамблеї[12]. Нині бере участь як експерт у наукових заходах, круглих столах, обговореннях з питань Конституції України та Регламенту Верховної Ради України[13].

19 серпня 2016 року за значні особисті заслуги у становленні незалежної України був нагороджений Президентом України Петром Порошенком державною нагородою, відзнакою «25 років незалежності України»[14].

Оцінка діяльностіРедагувати

Як один з найбільш активних народних депутатів, які підтримали проголошення незалежності України, зображений у першому ряді полотна «Державотворення» художника О. Г. Кулакова, яке нині розміщено на 2-му поверсі Верховної Ради України.

Під час парламентської діяльності був відомий за свій прямий та критичний стиль виступів. У суперечках з колегами-депутатами щодо проблемних питань законотворчої діяльності для підкріплення своєї позиціі нерідко використовував саркастичні приклади завідомо абсурдних ситуацій, що можуть виникнути при застосуванні законопроектів з прогалинами[15].

Вважається автором Регламенту Верховної Ради України, чий внесок був визначальним. Нинішній суддя Конституційного Суду України Сергій Володимирович Сас під час свого виступу в парламенті так оцінював діяльність Владислава Васильовича:

Хотілося б наголосити на тому неоціненному внеску, який зробив народний депутат першого і другого скликань Владислав Носов не тільки як автор визначальних за своїм значенням розділів чинного Регламенту, а в першу чергу як автор першої в Україні розробки теорії парламентської процедури, яка цінна перш за все тим, що практично застосовується у повсякденній роботі парламенту[16].

За роки політичної роботи здобув авторитет, зокрема за некорупційність, відсутність випадків зловживання службовим становищем[17].

Цікаві фактиРедагувати

  • Під час роботи в Адміністрації Президента України, незважаючи на перебування у ближньому колі Президента України Леоніда Даниловича Кучми та І ранг державного службовця (прирівняний до військового звання генерала армії України), за спогадами колег відмовився від привілею урядового автомобіля з водієм, надавши перевагу пересуванню у громадському транспорті.
  • Гостро критикував систему бібліотечного наповнення профільними юридичними книжками урядових бібліотек України. Звертався до Голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка з проханням виділити для Бібліотеки Верховної Ради більше приміщення, ніж приміщення «площі трикімнатної хрущівки», яке вона займала. Особисто купував рідкісні видання юридичної літератури на книжковому ринку для наповнення урядових бібліотек[9].

Відзнаки та нагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України «Про призначення В. Носова Постійним представником Президента України у Конституційному Суді України» - Верховна Рада України
  2. Носов Владислав Васильович - Верховна Рада України II скликання
  3. а б Носов Владислав Васильович - Верховна Рада України II скликання
  4. Довідка (Офіційна Україна сьогодні)
  5. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про обрання Комісії Верховної Ради Української РСР у питаннях законодавства і законності» — Верховна Рада України
  6. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР» — Верховна Рада України
  7. Постанова Президії Верховної Ради Української РСР «Про організацію доопрацювання проекту Регламенту Верховної Ради України» — Верховна Рада України
  8. Указ Президента України «Про Положення про Постійного представника Президента України у Конституційному Суді України» — Верховна Рада України
  9. а б в Владислав Носов: «Конституция — не сборник афоризмов» — Газета «2000»(рос.)
  10. Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами України»
  11. Указ Президента України «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста»
  12. Указ Президента України «Про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної Асамблеї»
  13. Круглый стол: «Конституционная реформа: организационные и содержательные аспекты» — Асоціація правників України(рос.)
  14. Указ Президента України «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю „25 років незалежності України“»
  15. Стенограма пленарного засідання Верховної Ради України 25 лютого 1994 року (приклад саркастичного стилю виступів Владислава Носова) — Верховна Рада України
  16. Стенограма пленарного засідання Верховної Ради України 17 жовтня 2000 року — Верховна Рада України
  17. Носов Владислав Васильович — Wiki Чиновника[недоступне посилання з квітень 2019]
  18. Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»»
Попередник: Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України
25 травня 1998 — 22 січня 2005
Наступник:
посада запроваджена Шаповал Володимир Миколайович