Никифорівський літопис

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Никифорівський літопис — пам'ятка першої редакції білорусько-литовського літопису 1446 року, що збереглася в складі збірки останньої чверті XV століття. Літопис раніше належав Миколі Никифорову, від якого і отримала свою назву. Нині збірка зберігається в Рукописному відділі Бібліотеки Російської Академії наук в Санкт-Петербурзі.

Характеристика

Літопис в четвірку, палітурка — дошки, обтягнуті шкірою, всього 351 аркуш; папір щільний, жовтуватий, писаний півуставом, в основному в XV столітті. Нелітописні тексти збірника писані почерками XVI, XVII і XVIII століть, чорнило коричневе. Філіграней близько десяти. Серед них гроно винограду — у Миколи Лихачова подібний знак під № 1075, датований 1464 роком; бичача голова з хрестом під підборіддям — № 1124 — 1469 рік; бичача голова, над нею корона — № 1155 — 1477 рік; бичача голова, між рогами стержень з трьома листками овальної форми — № 1179 — 1491 рік.^[1]

Пронумеровані аркуші в правому верхньому куті олівцем. На нижньому полі літерами староцерковнослов'янського алфавіту пронумеровані зошити; маються відмітки зошитів (в тій послідовності, в якій вони збережені): 25, 14, 27, 26, 29, 38. На полях знаходяться записи, в основному білоруським скорописом XVI століття, але є польські і латинські; на нижньому полі першого аркушу запис почерком XVII, або початку XVIII століття: «Monasterii Minensis s. Spriti», показує те, що колись літопис належав Мінському Святодухівському монастирю. Низ аркушів 241—243 і верхній куток аркуша 245 обірвані чи зітліли. Місцями текст йде по самому краю аркушів.

Зміст

Зважаючи на те, що аркуші переплутані, літопис починається не по порядку чергування аркушів, а по порядку (хронологічному) чергування подій:

Релігійні тексти (аркуші 1—65).
«Сборник о бозе починаем, благослови отче, слово святого Василия от апостол» (аркуші 66—165).
Апокрифічні сказання про Богородицю та ін. (аркуші 166—203).
«Временник великих царств, отколе кое царство пошло, и руское княжение святаго отца нашего Никифора, патриарха Конъстянтинаграда, летописець въскоре» (аркуші 204—211).
«Летописець руских цареи» (аркуші 211—225).
«Никифорівський літопис» (аркуші 226—267).
«Главы наказателны царствии Василия, царя греческого, и сыну его» (аркуші 269—290).
Уривки повчаннь (аркуші 290—329).
«Правила Кирила, митрополита рускаго» (аркуш 330).
Повчання (аркуші 331—333).
Тлумачення священних текстів (аркуші 334—338).
Уривок із опису Єрусалиму (аркуші 339—348).
Уривок із Великого Катехізису (аркуші 349—350).

Починається зі слів «Андрея, Кучковичи поби, а иных бояр за Юрьевым изыма и поби» і закінчується описом боротьби Свидригайла з Сигізмундом Кейстутовичем: «После того побитья 3 недели спустя и князь великыи Жидимонт събра всю свою силу литовьскую и посла сына своего князя Михаила на Русь. И пришед князь Миха…». У Никифорівському літописі відсутнє титло.

Дослідження

Опис літопису зроблений в 1898 році Сергієм Бєлокуровим^[2], який також і видав літопис. При публікації Бєлокуров заповнював відсутні місця Никифорівського літопису Супрасльським, у виданні Ігнатія Даниловича. Слідом за Даниловичем, Бєлокуров друкував уривки із Супрасльського літопису латинським шрифтом і дав той самий заголовок: «Избрание летописания изложено въкратце».

В 1903 році літопис описав Всеволод Срезневський^[3], а в 1963 році він був описаний більше детально авторами «Описания Рукописного отдела Библиотеки Академии наук»^[4]. В 1980 році Нікіфорівський літопис був виданий Миколою Улащиком в 35 томі «Полного собрания русских летописей».

Література

Чамярыцкі В. Нікіфараўскі летапіс // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн.: БелЭн, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 357. — 788 с. — ISBN 985-11-0378-0.
Улащик Н. Н. Предисловие // Полное собрание русских летописей. — Т. 35. — М., 1980. — С. 11.

Примітки

↑ Лихачев Н. П. Палеографическое значение бумажных водяных знаков, ч. I—IV. СПб., 1899.
↑ Русские летописи. С предисловием С. Белокурова // Чтения в Обществе истории и древностей российских. — 1898. — Кн. 4. — С. III-LII.
↑ Срезневский В. И. Сведения о рукописях, печатных изданиях и других предметах, поступивших в Рукописное отделение Библиотеки имп. Академии наук в 1902 г. // Известия имп. Академии наук. — СПб., 1903. — Т. ХІХю — № 1ю — С. 7-16.
↑ Описание Рукописного отдела Библиотеки Академии наук СССР. — Т. 3. — Вып. II. Исторические оборники XV—XVII вв. / Составили А. И. Копанев, М. В. Кукушкина, В. Ф. Покровская. — М.—Л., 1963. — С. 107—110.

[1] Лихачев Н. П. Палеографическое значение бумажных водяных знаков, ч. I—IV. СПб., 1899.

[2] Русские летописи. С предисловием С. Белокурова // Чтения в Обществе истории и древностей российских. — 1898. — Кн. 4. — С. III-LII.

[3] Срезневский В. И. Сведения о рукописях, печатных изданиях и других предметах, поступивших в Рукописное отделение Библиотеки имп. Академии наук в 1902 г. // Известия имп. Академии наук. — СПб., 1903. — Т. ХІХю — № 1ю — С. 7-16.

[4] Описание Рукописного отдела Библиотеки Академии наук СССР. — Т. 3. — Вып. II. Исторические оборники XV—XVII вв. / Составили А. И. Копанев, М. В. Кукушкина, В. Ф. Покровская. — М.—Л., 1963. — С. 107—110.

[1]

[2]

[3]

[4]