Наріманов Микола Порісламович

радянський хокеїст

Микола Порісламович Наріманов (рос. Николай Порисламович Нариманов; нар. 10 квітня 1958, Свердловськ, СРСР) — радянський хокеїст, нападник.

Микола Наріманов
Особові дані
Повне ім'я Микола Порісламович Наріманов
Народження 10 квітня 1958(1958-04-10) (66 років)
Свердловськ[1], СРСР
Зріст 175 см
Вага 83 кг
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1975–1976 СРСР «Автомобіліст» 43 (7)
1976–1978 СРСР ЦСКА (Москва) 7 (0)
1977–1978 СРСР СКА (Ленінград) 8 (2)
1978–1980 СРСР «Автомобіліст» 85 (41)
1980–1989 СРСР «Сокіл» (Київ) 363 (111)
1986–1987 СРСР ШВСМ (Київ) 32 (12)
1989–1990 Німеччина «Гамбург» 49 (67)
1990–1992 Німеччина «Фюссен» 94 (126)
1992–1993 Італія «Больцано» ? (?)
1993–1994 Німеччина «Гальбронн» 50 (66)
1994–1995 Німеччина «Штутгарт» 43 (70)
1995–1999 Німеччина «Гальбронн» 44 (17)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Спортивна кар'єра ред.

Вихованець свердловської хокейної школи. В сезоні 1975/76 дебютував у складі місцевого «Автомобіліста», який виступав у першій лізі. У ворота суперників закинув сім шайб. На військову службу був призваний до лав хокейної команди ЦСКА. У провідній команді країни того часу було достатньо нападників екстра-класу і Наріманов за півтора року виходив на хокейний майданчик у семи матчах. У середині сезону 1977/78 був переведений до ленінградського СКА. За команду з берегів Неви провів вісім поєдинків, закинув дві шайби.

Після демобілізації повернувся до Свердловська. За «Автомобіліст» виступав два роки, відразу став гравцем основного складу. У другому сезоні Микола Наріманов став найкращим бомбардиром клубу, але в підсумку свердловчани посіли останнє місце і вилитіли до першої ліги. За «Автомобіліст» у вищій лізі провів 85 матчів, закинув 41 шайбу, зробив 29 результативних передач.

Разом з Олександром Куликовим отримав запрошення продовжити ігрову кар'єру в «Соколі». Протягом усього часу був основним гравцем київського клубу. Високотехнічний гравець, постійно націлений на ворота суперників. Вніс вагомий внесок у здобуття бронзових медалей чемпіонату 1984/85. Увійшов до трійки найрезультативніших гравців лиги: у Хельмута Балдеріса — 31 закинута шайба, а в Сергія Макарова і Миколи Наріманова — по 26. За «Сокіл» виступав до 1989 року, провів 363 матчі, закинув 111 шайб, зробив 73 результативні передачі.

У складі молодіжної збірної СРСР двічі ставав чемпіоном світу (1977, 1978). На турнірах провів 14 матчів, закинув 6 шайб, зробив 6 результативних передач[2]. Виступав за другу збірну Радянського Союзу.

З 1989 по 1999 рік виступав у Західній Європі. Захищав кольори німецьких клубів «Гамбург», «Фюссен», «Гальбронн», «Штутгарт» і італійського «Больцано». Всього в лігових змаганнях провів близько 800 матчів і забив у ворота суперників понад 500 голів.

Досягнення ред.

  • Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1): 1985
  • Чемпіон світу серед молодіжних команд (2): 1977, 1978

Статистика ред.

Статистика виступів у чемпіонаті СРСР.

Сезон Команда Ліга І Г П 0 Штр
1975/76 «Автомобіліст» (Свердловськ) перша 43 7 4 11 22
1976/77 ЦСКА (Москва) вища 2 0 0 0 0
1977/78 ЦСКА (Москва) вища 5 0 0 0 0
1977/78 СКА (Ленінград) вища 8 2 1 3 2
1978/79 «Автомобіліст» (Свердловськ) вища 44 19 16 35 29
1979/80 «Автомобіліст» (Свердловськ) вища 41 22 13 35 26
1980/81 «Сокіл» (Київ) вища 48 5 21 26 22
1981/82 «Сокіл» (Київ) вища 52 15 11 26 20
1982/83 «Сокіл» (Київ) вища 43 17 15 32 26
1983/84 «Сокіл» (Київ) вища 43 11 6 17 38
1984/85 «Сокіл» (Київ) вища 40 26 5 31 18
1985/86 «Сокіл» (Київ) вища 35 15 8 23 12
1986/87 «Сокіл» (Київ) вища 17 4 1 5 6
1986/87 ШВСМ (Київ) друга 32 12 3 15 34
1987/88 «Сокіл» (Київ) вища 44 8 3 11 20
1988/89 «Сокіл» (Київ) вища 41 10 3 13 12
Усього у вищій лізі СРСР 463 154 103 257 231

На молодіжних чемпіонатах світу.

Рік Команда Турнір І Г П 0 Штр
1977 СРСР (молодіжна) МЧС 7 2 4 6 8
1978 СРСР (молодіжна) МЧС 7 4 2 6 16

Примітки ред.

  1. Склад «Сокола» в сезоні 84/85 [Архівовано 1 лютого 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  2. Чемпіонат світу з хокею із шайбою серед молодіжних команд. Архів оригіналу за 29 серпня 2014. Процитовано 15 липня 2019.

Джерела ред.