Наголос в українській мові

В українській мові склади слова можуть вимовлятися з більшою силою та довготою, ніж інші. Це явище називається на́голос.

Наголос в українській мовіРедагувати

Наголос у словах української мови є властивістю частини слова — складу. Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова. Не всі слова в українській мові мають наголос. Не мають наголосу односкладові службові слова.

Звук і склад, на які падає наголос, називаються наголошеними, а всі інші голосні звуки й склади в слові — ненаголошеними.[1]

Наголос вказує на склад, який виділяється під час вимови слова[2].

За допомогою наголосу часто розрізняють лексичне значення та граматичні форми слів: за́мок — замо́к, при́клад — прикла́д, батькі́в — ба́тьків, се́стри — сестри́.[3]

Наголос в українській мові — вільний і постійний.

  • Вільний — означає, що у різних словах він може припадати на різні склади. Наприклад, а́збука, абе́тка, алфа́ві́т.[4] Вільний наголос буває таким:
    • рухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова; наприклад, може змінювати своє місце в різних формах слова: село́ — сі́л, по́ле — поля́, сторі́нка — сторінки́);
    • нерухомим (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова);
  • Постійний (у всіх формах слова припадає на той самий склад: фа́брика, фа́брику, фа́брикам).

Основні принципи наголошування різних частин мовиРедагувати

Основні принципи наголошування іменниківРедагувати

  1. У більшості випадків іменники множини мають наголос на закінченні, наприклад: загадки́, огірки́.
  2. У більшості іменників жіночого роду із суфіксом -к при утворенні множини наголос переходить у закінчення, наприклад: тарі́лка — тарілки, кни́жка — книжки́, але: сусі́дка — сусі́дки.
  3. Іменники, що утворилися від дієслів, мають більше ніж два склади та закінчуються на -ання, частіше всього мають наголошений суфікс, наприклад: чита́ння, завда́ння, але: бі́гання, не́хтування.
  4. В іншомовних словах, що позначають міри довжин, зазвичай наголос падає на -метр, наприклад: сантиме́тр, міліме́тр, дециме́тр, але в назвах пристроїв — по-інакшому: термо́метр, баро́метр.

Основні принципи наголошування прикметниківРедагувати

  1. Суфікс прикметників -еньк-, що позначає пестливість, завжди є наголошеним, наприклад: мале́нький, чорне́нький, гарне́нький.
  2. У більшості випадків, коли прикметник має два склади, наголос падає на другий склад (тобто на закінчення), наприклад: дзвінки́й, нови́й, тонки́й, котри́й.

Основні принципи наголошування дієслівРедагувати

  1. Правила наголошування дієслова «бу́ти» такі: в теперішньому часі — бу́ти, бу́демо, проте в минулому часі: була́, було́, були́.
  2. Багато дієслів мають наголос на останньому складі, наприклад: нести́, везти́, мести́.
  3. Дієслова із закінченнями -емо, -имо, -ете, -ите мають наголос на останній літері, наприклад: веземо́, ідемо́, підете́, але: бу́демо, гурко́чемо, зали́шите.
  4. Інфінітив -ти: навести́, віднести́.

Основні принципи наголошування числівниківРедагувати

  1. У числівниках, що закінчуються на –десят, наголос припадає на останній склад, наприклад: п'ятдеся́т, сімдеся́т.
  2. У числівниках, що закінчуються на –адцять, наголошений передостанній склад, наприклад: двана́дцять, вісімна́дцять.[2]

Слова з подвійним наголосомРедагувати

Деякі слова мають подвійний наголос:

  • ба́йдуже — байду́же
  • допові́дач — доповіда́ч
  • ма́буть — мабу́ть
  • та́кож — тако́ж
  • пе́рвісний — перві́сний
  • по́милка — поми́лка

Проблемні випадки наголошування[2]Редагувати

Деякі слова є винятками з правил:

  • асиметрі́я
  • боро́давка
  • бюлете́нь
  • вимо́га
  • вимо́ва
  • ви́падок
  • вітчи́м
  • граблі́
  • гороши́на
  • гро́шей
  • ді́тьми
  • дові́дник
  • дочка́ (але до́нька)
  • заіржа́віти
  • зубо́жіти
  • катало́г
  • кварта́л
  • кропива́
  • ма́ркетинг
  • нена́видіти (нена́висть, нена́висний)
  • одноразо́вий
  • о́лень
  • пере́пис
  • псевдоні́м
  • ра́зом
  • сере́дина
  • спи́на
  • фарту́х
  • фено́мен
  • цеме́нт
  • це́нтнер

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Шевчук С. В., Кабиш О. О., Клименко І. В. (2011). Сучасна українська літературна мова (українською). Київ: Алерта. с. 544. ISBN 978-617-566-093-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  2. а б в Як правильно наголошувати слова: принципи наголошування, проблемні випадки. znoclub.com. Процитовано 2019-01-26. 
  3. Шевчук С. В., Кабиш О. О., Клименко І. В. (2011). Сучасна українська літературна мова (українською). Київ: Алерта. с. 544. ISBN 978-617-566-093-6 Перевірте значення |isbn= (довідка). 
  4. Фонетика, графіка – стислий виклад теорії.