М-20 — радянська лампова електронно-обчислювальна машина, розроблена 1958, випускалась з 1958 по 1964. Головний конструктор: Лебедєв Сергій Олексійович; заступники головного конструктора — Сулим Михайло Кирилович та Шура-Бура Михайло Романович. На Казанському заводі обчислювальних машин було випущено 68 машин[1][2][3], а на Московському заводі САМ - 20 шт.

Організація-розробник: Інститут точної механіки та обчислювальної техніки (Росія) (ІТМ і ОТ) і Спеціальне конструкторське бюро 245 (СКБ-245). Завод-виробник: завод обчислювальних машин (Казань), Московський завод САМ.

На рік випуску М-20 з 20 тис. операцій за секунду проголошувалася в СРСР найбільш швидкодіючою ЕОМ в світі. Дане твердження відповідає дійсності: М-20 здатна виконати близько 35 тис. операцій додавання і більше 14 тис. операцій множення за секунду, тоді як найближчий конкурент IBM 704, що випускалася з 1954 року, мала швидкодію всього 12 тис. операцій додавання і 4 тис. операцій множення на секунду, незважаючи на зазначену максимальну теоретичну швидкодію в 40 тис. операцій.

Конструкція і технології ред.

В ЕОМ було реалізовано низку структурних рішень: суміщення виконання частин операцій, прискорення виконання операцій додавання і множення за рахунок вдосконалення роботи ланцюгів переносу (введенням ланцюга «грубого» переносу), множення одразу на два розряди. До системи команд процесора було включено F-операцію модернізації адрес, яка подібна винайденій для комп'ютера "Київ" Ф-операції, яка дозволяла виконувати "штрих-операцію" Адресної мови програмування (оператор розіменування вказівників)[4][5].

Система представлення чисел — двійкова з плаваючою комою, кількість розрядів — 45.

ЕОМ М-20 мала пам'ять на феритових сердечниках об'ємом 4096 слів, зовнішня пам'ять розташовувалася на магнітних барабанах і стрічках.

Основним конструктивним елементом були з'ємні блоки з двома електронними лампами. В машині використовувався імпульсний принцип (динамічні тригери), що дозволило зменшити кількість електронних ламп в машині до 1600. Логічні схеми були виконані на напівпровідникових діодах.

Машина була зібрана в семи шафах, займала площу 170—200 м² і споживала від мережі 50 кВт (без системи охолодження).

Розвиток ред.

На заміну M-20 були розроблені напівпровідникові машини серії БЕСМ: БЕСМ-3М, БЕСМ-4; та М: М-220, М-220М, М-222 (останні дві — в СКБ Казанського заводу ЕОМ), що були програмно сумісні з М-20 та мали більший обсяг пам'яті. Машини М-220М і М-222 отримали значне поширення у військово-промисловому комплексі, до 1974 було випущено більше 800 штук.

Програмне забезпечення ред.

  1. Транслятор з Адресної мови програмування[5][6][4][7], бібліотеки стандартних програм Адресної мови програмування, зокрема бібліотеки елементарних функцій.
  2. Система автоматизованого програмування[6].

Див. також ред.

Посилання ред.

Примітки ред.

  1. Советские компьютеры: преданные и забытые. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 24 липня 2013.
  2. для порівняння, подібна за можливостями американська ЕОМ IBM 704 була випущена серією 123 704 машини
  3. також існує інформація про випущені 63 машини; враховуючи, що ЕОМ випускалась на двох заводах, загальна кількість може сягати 83
  4. а б Ющенко, Е.Л. (1963). Адресное программирование (рос.). Киев: Гос. издательство технической литературы, УРСР. с. 288.
  5. а б Гнеденко, Б. В.; Королюк, В. С.; Ющенко, Е. Л. (1963). Элементы программирования (PDF) (рос.). Москва: Государственное издательство физико-математической литературы. Архів оригіналу (PDF) за 13 квітня 2018. Процитовано 9 листопада 2020.
  6. а б Ющенко Е. Л. и др. Система автоматического программирования для машины М-20. Транслятор с адресного языка. — Київ : Наукова думка, 1965, с. 155. — 7750 прим.
  7. Ющенко, Е.Л.; Бабенко, Л.П.; Довгополая, Л.И.; Корниенко, Г.М. (1965). Система автоматического программирования для машины М-20. Транслятор с адресного языка (рос.). Киев: Наукова думка. с. 154.