Мінаков Анатолій Олексійович
Мінаков Анатолій Олексійович (13 квітня 1949 — 4 січня 2012) — український астроном, спеціаліст з гравітаційного лінзування, завідувач відділом космічної радіофізики Радіоастрономічного інституту НАНУ (1999—2012). Лауреат Премії НАНУ ім. С. Я. Брауде (2010) та Державної премії України (2014, посмертно).
| Анатолій Олексійович Мінаков | |
|---|---|
 | |
| Народився |
13 квітня 1949 Харків |
| Помер |
4 січня 2012 (62 роки) Харків |
| Країна |
 Україна |
| Alma mater | Харківський університет |
| Заклад | Радіоастрономічний інститут НАНУ |
| Вчене звання | професор (2004) |
| Науковий ступінь | доктор фізико-математичних наук (1993) |
| Нагороди |
 |
Біографія ред.
Народився в Харкові 13 квітня 1949 року[1][2]. З вересня 1967 по 1971 рік працював техніком у КБ Електроприладобудування. 1968 року закінчив Харківський автотраспортний технікум за спеціальністю «автоматика і телемеханіка». Потім з вересня 1969 по липень 1974 року був студентом Харківського державного університету[2]. Навчався на кафедрі космічної радіофізики, і отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «радіофізика та електроніка»[3].
З вересня по листопад 1974 року працював інженером в Інституті радіофізики та електроніки АН УРСР. В 1974—1975 роках проходив строкову службу в армії. Після служби повернувся в Інститут радіофізики та електроніки і в 1976—1978 роках навчався там в аспірантурі, а в 1979—1985 роках працював молодшим науковим співробітником[2]. 1980 року в Ленінградському державному університеті захистив кандидатську дисертацію «Фокусування електромагнітних хвиль в слабких гравітаційних полях»[3].
З 1985 і до кінця життя працював в Радіоастрономічному інституті НАНУ в Харкові. 1993 року в Головній астрономічній обсерваторії НАНУ захистив докторську дисертацію «Взаємодія електромагнітних і гравітаційних полів гравітаційної лінзи»[3]. В Радіоастрономічному інституті НАНУ обіймав посаду заступника директора з наукової роботи (1995—2012) і завідувача відділом космічної радіофізики Радіоастрономічного інституту НАНУ (1999—2012)[3].
Був членом редколегій журналів «Вісник астрономічної школи» та «Радиофизика и Радиоастрономия»[2][3]. Керував астрофізичним семінаром Радіоастрономічного інституту[2]. Був членом Експертної ради Вищої атестаційної комісії України зі спеціальності «астрофізика та радіоастрономія» (1997—2002) й ученим секретарем Наукової ради з проблеми «Астрономія» Відділення фізики і астрономії НАН України (з 2003).
Викладав на кафедрі космічної радіофізики радіофізичного факультету Харківського національного університету на посаді доцента (1998—2001) і професора (з 1 вересня 2001 року до кінця життя)[1][3]. Читав загальні курси зі статистичної радіофізики та теорії інформації, керував аспірантами та дипломниками, підготував двох кандидатів та одного доктора наук. Був співавтором першого в Україні підручника зі статистичної радіофізики для вищих навчальних закладів. Підручник був рекомендований Міністерством освіти і науки України та витримав три видання[2].
Наукові дослідження ред.
Найважливіші наукові результати Анатолія Мінакова стосуються руху електромагнітних хвиль у гравітаційних полях. Він досліджував поширення електромагнітного випромінювання в полях тяжіння небесних тіл, які мають складний розподіл та рух мас, а також власні електромагнітні поля[2].
Він теоретично досліджував гравітаційне лінзування різними астрофізичними об'єктами, а також багато років співпрацював зі спостерігачами НДІ астрономії Харківського університету і брав участь у спостереженнях гравітаційного лінзування на обсерваторії Майданак в Узбекистані[2].
Мінаков статистично вивчав мікролінзування, яке справляє на електромагнітну хвилю тяжіння великої кількості зір, випадково розподілених в галактиках. За спостережними даними він зміг побудувати функцію розподілу мас мікролінз в галактиці, а також з високою роздільною здатністю дослідити структуру центральних областей квазарів[3].
Він досліджував взаємодію електромагнітних і гравітаційних хвиль в полях тяжіння заряджених та намагнічених чорних дір або нейтроних зір. Гравітаційні хвилі можуть частково конвертуватись в електромагнітні хвилі, що теоретично дозволяє дослідження гравітаційних хвиль шляхом вимірювання наземним спостерігачем індукованих ними електромагнітних хвиль[2].
Нагороди і пам'ять ред.
- Премія НАН України імені С. Я. Брауде за цикл робіт «Статистичний аналіз поширення електромагнітних хвиль у випадково-неоднорідних середовищах» (2010)[4].
- Державна премія України в галузі науки і техніки за роботу «Будова та еволюція Всесвіту на галактичних та космологічних масштабах, прихована маса і темна енергія: теоретичні моделі та спостережні результати» (2014, посмертно)[5].
- 2013 року Рада молодих учених Радіоастрономічного інституту НАНУ заснувала Премію імені А. О. Мінакова РІ НАНУ в галузі радіофізики. Премія присуджується в непарні роки науковцям радіоастрономічного інституту віком до 35 років[2].
Примітки ред.
- ↑ а б в А. Ю. Титаренко, А. П. Удовенко. Мінаков Анатолій Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.
- ↑ а б в г д е ж и к л Премія ім. А. О. Мінакова Ради молодих учених РІ НАНУ в галузі радіофізики. Радіоастрономічний інститут Національної академії наук України. Процитовано 29 квітня 2023.
- ↑ а б в г д е ж Мінаков Анатолій Олексійович. Ukrainian Virtual Observatory. Процитовано 29 квітня 2023.
- ↑ «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2010 р.» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.
- ↑ Указ Президента України від 30 вересня 2020 року № 686/2015 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2014 року»
Посилання ред.
- A. A. Minakov в бібліографічній базі даних Scopus.
(необхідна підписка)
