Мінаков Анатолій Олексійович

Мінаков Анатолій Олексійович (13 квітня 1949 — 4 січня 2012) — український астроном, спеціаліст з гравітаційного лінзування, завідувач відділом космічної радіофізики Радіоастрономічного інституту НАНУ (1999—2012). Лауреат Премії НАНУ ім. С. Я. Брауде (2010) та Державної премії України (2014, посмертно).

Анатолій Олексійович Мінаков
Народився 13 квітня 1949(1949-04-13)
Харків
Помер 4 січня 2012(2012-01-04) (62 роки)
Харків
Країна Україна Україна
Alma mater Харківський університет
Заклад Радіоастрономічний інститут НАНУ
Вчене звання професор (2004)
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук (1993)
Нагороди Державна премія України в галузі науки і техніки — 2018

Біографія ред.

Народився в Харкові 13 квітня 1949 року[1][2]. З вересня 1967 по 1971 рік працював техніком у КБ Електроприладобудування. 1968 року закінчив Харківський автотраспортний технікум за спеціальністю «автоматика і телемеханіка». Потім з вересня 1969 по липень 1974 року був студентом Харківського державного університету[2]. Навчався на кафедрі космічної радіофізики, і отримав диплом з відзнакою за спеціальністю «радіофізика та електроніка»[3].

З вересня по листопад 1974 року працював інженером в Інституті радіофізики та електроніки АН УРСР. В 1974—1975 роках проходив строкову службу в армії. Після служби повернувся в Інститут радіофізики та електроніки і в 1976—1978 роках навчався там в аспірантурі, а в 1979—1985 роках працював молодшим науковим співробітником[2]. 1980 року в Ленінградському державному університеті захистив кандидатську дисертацію «Фокусування електромагнітних хвиль в слабких гравітаційних полях»[3].

З 1985 і до кінця життя працював в Радіоастрономічному інституті НАНУ в Харкові. 1993 року в Головній астрономічній обсерваторії НАНУ захистив докторську дисертацію «Взаємодія електромагнітних і гравітаційних полів гравітаційної лінзи»[3]. В Радіоастрономічному інституті НАНУ обіймав посаду заступника директора з наукової роботи (1995—2012) і завідувача відділом космічної радіофізики Радіоастрономічного інституту НАНУ (1999—2012)[3].

Був членом редколегій журналів «Вісник астрономічної школи» та «Радиофизика и Радиоастрономия»[2][3]. Керував астрофізичним семінаром Радіоастрономічного інституту[2]. Був членом Експертної ради Вищої атестаційної комісії України зі спеціальності «астрофізика та радіоастрономія» (1997—2002) й ученим секретарем Наукової ради з проблеми «Астрономія» Відділення фізики і астрономії НАН України (з 2003).

Викладав на кафедрі космічної радіофізики радіофізичного факультету Харківського національного університету на посаді доцента (1998—2001) і професора (з 1 вересня 2001 року до кінця життя)[1][3]. Читав загальні курси зі статистичної радіофізики та теорії інформації, керував аспірантами та дипломниками, підготував двох кандидатів та одного доктора наук. Був співавтором першого в Україні підручника зі статистичної радіофізики для вищих навчальних закладів. Підручник був рекомендований Міністерством освіти і науки України та витримав три видання[2].

Помер в Харкові 4 січня 2012 року[1].

Наукові дослідження ред.

Найважливіші наукові результати Анатолія Мінакова стосуються руху електромагнітних хвиль у гравітаційних полях. Він досліджував поширення електромагнітного випромінювання в полях тяжіння небесних тіл, які мають складний розподіл та рух мас, а також власні електромагнітні поля[2].

Він теоретично досліджував гравітаційне лінзування різними астрофізичними об'єктами, а також багато років співпрацював зі спостерігачами НДІ астрономії Харківського університету і брав участь у спостереженнях гравітаційного лінзування на обсерваторії Майданак в Узбекистані[2].

Мінаков статистично вивчав мікролінзування, яке справляє на електромагнітну хвилю тяжіння великої кількості зір, випадково розподілених в галактиках. За спостережними даними він зміг побудувати функцію розподілу мас мікролінз в галактиці, а також з високою роздільною здатністю дослідити структуру центральних областей квазарів[3].

Він досліджував взаємодію електромагнітних і гравітаційних хвиль в полях тяжіння заряджених та намагнічених чорних дір або нейтроних зір. Гравітаційні хвилі можуть частково конвертуватись в електромагнітні хвилі, що теоретично дозволяє дослідження гравітаційних хвиль шляхом вимірювання наземним спостерігачем індукованих ними електромагнітних хвиль[2].

Нагороди і пам'ять ред.

Примітки ред.

  1. а б в А. Ю. Титаренко, А. П. Удовенко. Мінаков Анатолій Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2019. — Т. 21 : Мікро — Моя. — 712 с. — ISBN 978-966-02-9001-3.
  2. а б в г д е ж и к л Премія ім. А. О. Мінакова Ради молодих учених РІ НАНУ в галузі радіофізики. Радіоастрономічний інститут Національної академії наук України. Процитовано 29 квітня 2023. 
  3. а б в г д е ж Мінаков Анатолій Олексійович. Ukrainian Virtual Observatory. Процитовано 29 квітня 2023. 
  4. «Про присудження Національною академією наук України премій імені видатних учених України за підсумками конкурсу 2010 р.». Архів оригіналу за 28 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014. 
  5. Указ Президента України від 30 вересня 2020 року № 686/2015 «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2014 року»

Посилання ред.

  • A. A. Minakov в бібліографічній базі даних Scopus.   (необхідна підписка)