Відкрити головне меню

Мілевський Флоріан Цезарович (28 березня 1935 р., с. Макарівська Буда, Київська обл. — 12 квітня 1994 р., с. Макарівська Буда, Київська обл.) — радянський та український поет, журналіст.

Мілевський Флоріан Цезарович
Мілевський Флоріан.png
Народився 28 березня 1935(1935-03-28)
Макарівська Буда, Макарівський район, Київська область, Українська СРР, СРСР
Помер 12 квітня 1994(1994-04-12) (59 років)
Макарівська Буда, Макарівський район, Київська область, Україна
Громадянство Україна Україна
Національність Польща Польща
Діяльність поет, журналіст
Конфесія католик
Батько Мілевський Цезар Станіславович
Мати Мілевська Станіслава Адольфівна
Діти Мілевський Тімур, Мілевська Валентина

Зміст

Життєвий шляхРедагувати

 
Батько Флоріана Мілевського

Мілевський Флоріан Цезарович народився 28 березня 1935 року в селі Макарівська Буда на Київщині, в сім'ї колгоспника.

Батько — Мілевський Цезар Станіславович (1906 р.н.) був учасником воєних дій у Другій світовій війні та трагічно загинув в бою у Вінницькій області.[1]

Мати — Мілевська Станіслава Адольфівна (1903 р.н.). Батьки за походженням поляки, відповідно і національність у дітей збереглася. В сім'ї Мілевських було четверо дітей — його сестра Мечеслава, яка і досі живе на Київщині, сам Флоріан, брат Адольф (помер у 1997 р.) та сестра Антоніна (померла у 2018 р.)

 
Флоріан разом зі своєю мамою

Його дідусь — Мілевський Станіслав Валентинович (польською - Валентович) народився в 1880 році в с. Буда Макарівська Макарівського повіту Київської губернії, в селянській родині. Освіти не отримав. Проживав у с. Макарівська Буда, працював у своєму господарстві і був прихожанином місцевого храму. 23 січня 1930 — заарештований по груповій справі «Макарівської релігійно-католицької громади», що «активно проводила антирадянську роботу на селі».[2] В обвинувальному висновку він був представлений як «затятий патріот Польщі, до Радянської влади ставився негативно, проводив антирадянську роботу, налаштовуючи селян проти Радянської влади». 9 травня 1930 — звільнений до суду під підписку про невиїзд. Подальша доля невідома[3].

Після закінчення семирічки в рідному селі вчився у Забуянській середній школі. Потім працював у колгоспі, служив у Радянській армії, був художником-оформлювачем на заводі. Після демобілізації — став літературним працівником редакції районної газети «Ленінська зоря» у селищі Макарів Київської області. Розпочав друкуватися в періодиці з 1958 року. Його вірші друкувалися в журналах: «Зміна», «Дніпро», «Вітчизна», газетах «Літературна Україна», «Колгоспне село».[4] Про вірші поета схвально відгукувалися Володимир Сосюра і Андрій Малишко.

Перша збірка його віршів вийшла під назвою «Камінь цвіте іскрами» [1] («Молодь», 1966), наступна  — «Небо криничара» [2] (1972). В наш час знайти обидві книги можна в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича. Електронну версію можна завантажити на http://www.twirpx.com/

Флоріан Мілевський був членом спілки письменників України. 70-тій річниці з дня Народження поета було присвячено вечір пам'яті його творчості. Декілька статей у газеті «Макарівські вісті» і в наш час розповідають про життя і творчість свого земляка, а саме журналісти І. Захарченко та В. Остапчук.

Помер Флоріан Цезарович 12 квітня 1994 року. Поет похований у рідному селі Макарівська Буда.

Про поета в ЗМІРедагувати

ТворчістьРедагувати

Акорди

Наш дім - орган. І східців тих акорди

Весь день гучать на радісні лади:

Коли трудар по них уранці сходить,

Басисте "до-ре" чується завжди.

Коли спішать дівчата ясноокі

На фабрику чи сісти за книжки,

Роняють східці ноти більш високі -

Як "мі-фа-соль" музичать каблучки.

Коли ж назустріч сонцю й вітровію

З м'ячем збігають ті, кому по сім,

Клавіатура східців шаленіє,

Струмкує життєрадісним "ля-сі".

...Вдаряє день

в клавіатуру сходин,

День повен сміху, клопоту й звитяг

І награє найкращу із мелодій -

Мелодію бентежного життя!

ВІЛЬХА

…Сам і коник, і вершник, скакав я у лози —
Дерти лика на віжки, плести нагаї,
І злякали мене чужаки-бомбовози
І загнали під віти ревінням своїм!
О наївні дитячі напружені схови,
Мідний присмак тривоги і туга-печаль!
Там прилиплий до серця листочок вільховий
Залишив на мені свою вічну печаль.

ТАТО

Що в дитинстві взяте в душу,
Те довіку не забудеш!
Чи я винен, чи я винен,
Що пригадую ізнову:
Батько в хату увіходить,
Батько плащ скидає мокрий.
На плечах у нього сирість
З тої хмари, що закрила
Золоте веселе сонце.
І тому мені здається,
Що у хмар такий же запах,
як в промоклого брезенту,
Що сягала плечі тата
Хмар, склубочених у небі…
Рідний, рідний, татів запах!
Чому він якраз, не знаю,
В пам'ять врізався назавше.
Може, тому, що маленьким
Я тоді злякався зливи…
Шарудіння за дверима,
Й на порозі… Тато! Тато!
Він промоклий, та веселий:
-От линуло, так линуло!..
І скидає плащ дебелий —
Краплі з каптура сійнулись,
З рукавів…
О милий батьку,
Як давно у нашій хаті
Не було дощу такого!
Як багато пролилося
В ній дощів солоних, тату,
Після того, як пішов ти
У воєнне гримкотіння…

НЕБО КРИНИЧАРА

Копаю вглиб —
Треба!
Часом не бачу
Неба.
Та як погляну
Д'горі —
Бачу і вдень
Зорі!..

ПриміткиРедагувати

  1. ОБД Мемориал. www.obd-memorial.ru. Процитовано 2017-12-12. 
  2. КНИГА ПАМЯТИ_Ме-Мя_СПРАВКИ. cathol.memo.ru. Процитовано 2017-12-12. 
  3. Слідча справа № 62016 фп / / Архів ЦДАГО України
  4. Мілевський Флоріан. Небо криничара [PDF]. www.twirpx.com (ru). Процитовано 2017-12-12. 

ДжерелаРедагувати