Мцхетський міст
Мцхетський міст (груз. მცხეთის ხიდი) — не збережений міст через річку Куру поблизу міста Мцхета, Грузія. Побудований в античні часи. Затоплений 1926 року після будівництва Земо-Авчальської ГЕС[1].
Мцхетський міст | |
---|---|
41°50′20″ пн. ш. 44°42′23″ сх. д. / 41.838888888889° пн. ш. 44.706388888889° сх. д. | |
Країна | Грузія |
Розташування | Мцхета |
Перетинає | Кура |
Мцхетський міст у Вікісховищі |
Назва
ред.Назву міст отримав від розташованого поруч із містом Мцхета. Існували також форми Могвський і Могветський міст[1]. Міст також називають мостом Помпея або Помпейським мостом, на честь давньоримського імператора Помпея, який вдерся в Іберію в 65 р. до н. е. і нібито побудував кам'яний міст на цьому місці[2].
Історія
ред.Міст був розташований у центральній частині стародавнього іберійського царства Мцхета. Через міст з античних часів проходили основні дороги Закавказзя від Дар'яльської ущелини до південного кордону Грузії і від Чорного моря до Каспійського моря. Згадки про міст зустрічаються в Аппіана (II ст. н. е.), Діона Кассія (II—III ст. н. е.) і Мовсеса Хоренаці (V ст.). У 65 р. до н. е. цар Іберії Артак спалив міст під час нападу римського полководця Гнея Помпея.
У кінці V ст. міст розширено до 100—120 м за наказом царя Вахтанга Горгасалі: «А Вахтанг розширив міст Могвський (Могветський міст) до шістдесяти мхарі[• 1], щоб війська могли розминутися на ньому.»[3] Античний міст побудовано на кам'яних підвалинах з дерев'яною прогінною спорудою, яка легко розбиралася або спалювалася в разі необхідності перепинити шлях противнику[2].
У XVIII столітті міст був на утриманні дворян Мцхети — Гедеванішвілі, які мали право стягувати плату за проїзд мостом. У 1771 році мостом проїжджав мандрівник Йоганн Гюльденштедт: «Ми тепер попрямували вгору берегом Кури, пройшли приблизно версту і перейшли через міст, за що дворянин зі Мцхети стягує мостове мито. Він ледве витримав наш перехід.»[4].
О. С. Пушкін згадує міст у «Подорожі в Арзрум під час походу 1829 року»:
За декілька верст від Гарцискала ми переправилися через Куру стародавнім мостом, пам'ятником римських походів... Оригінальний текст (рос.) В нескольких верстах от Гарцискала мы переправились через Куру по древнему мосту, памятнику римских походов… |
Інженер Термін, який перебудував міст у 1839—1841 роках, так описував старий Мцхетський міст:
...якщо тут і був колись міст, побудований римлянами, то пізніше він зруйнувався і був перебудований грузинами або персами...[5]. Оригінальний текст (рос.) …если здесь и существовал некогда мост, построенный римлянами, то в позднейшее время он пришел в разрушение и был перестроен грузинами или персами… |
Підпори моста були побудовані з кругляка на скельній основі, прогінна споруда була дерев'яною з арковим проходом близько 21 м. Між середньою підпорою і лівим берегом було ще п'ять малих зводів з булижного каменю для пропускання паводкових вод. Ширина моста становила 4,3 м[6].
Збереглося два зображення Мцхетського моста: картина «Помпеїв міст у Мцхеті» відомого російського художника XIX століття Н. Г. Чернєцова[ru] (зберігається у фондах Російського музею в Санкт-Петербурзі) і картина англійського мандрівника Р. Лаєлла, поміщена в його книзі, виданій у Лондоні 1825 року[7].
З розвитком важкого транспорту в XIX столітті використання старого моста стало небезпечним. У 1839—1841 роках старий міст розібрали і на його місці збудували новий кам'яний міст. Через головний рукав побудували коробову арку з тесаного штучного каменю з отвором 23,5 м. У лівій цегельній стіні для пропуску паводкових вод зробили 2 отвори по 10,7 і 6,4 м. Через бічні рукави облаштували три мости з цегли, кожен в одну арку з отвором 10,7 м. Головний звід і лицьові поверхні підпор облицювали жовтим пісковиком[8][9].
Зовнішні зображення | |
---|---|
Фасад моста після реконструкції, 1841 рік |
Керував перебудовою моста інженер Терміна. Вартість робіт склала 55 тис. руб. сріблом[10]. Під час реконструкції моста знесено сторожову вежу, розташовану перед ним. У 1926 році після будівництва Земо-Авчальської ГЕС міст затоплено[1]. Спочатку планувалося підірвати міст, але на вимогу археологів його збережено[11]. Новий міст побудовано 1926 року за проєктом інженерів Б. Мікеладзе і Я. Кареліна на 450 м вище за течією річки[12]. На правому березі річки на скелястому стрімчаку збереглися залишки кам'яної кладки від давньої берегової опори Мцхетського моста[2].
-
«Помпеїв міст у Мцхеті» (Н. Р. Чернецов, 1832 рік)
-
Малюнок моста з книги Р. Лаєлла, 1825 рік
-
Міст у 1870-х роках
Коментарі
ред.- ↑ Мхарі — давньогрузинська одиниця довжини, в середньому дорівнювала 2 м.
Примітки
ред.- ↑ а б в Квезерели-Копадзе Н. И. Два моста античной эпохи в Грузии // Дзеглис мегобари. — Тб., 1971. — Вип. 27—28 (17 листопада). — С. 37—39, 107. Архівовано з джерела 9 листопада 2020. Процитовано 20 січня 2021.
- ↑ а б в Мшвениерадзе Д. М. Строительное дело в древней Грузии. — Тб. : Техника да шрома, 1952. — С. 61.
- ↑ Картлис цховреба. История Грузии. — Тб. : Артануджи, 2008. — С. 92.
- ↑ Гильденштедт И. А. Путешествие по Кавказу в 1770—1773 гг. — СПб. : Петербургское Востоковедение, 2002. — С. 96. — ISBN 5-85803-213-3.
- ↑ Термин, 1841, с. 207—208.
- ↑ Термин, 1841, с. 208—209.
- ↑ Дзеглис мегобари, 1968, с. 103, 65.
- ↑ К. Маслаковец. Кавказские перевалы // Журнал Главного управления путей сообщения и публичных зданий. — СПб., 1862. — Т. 38. Кн.6 (ноябрь-декабрь). — С. 251. Архівовано з джерела 9 червня 2021. Процитовано 20 січня 2021.
- ↑ Термин, 1841, с. 208—210.
- ↑ Кавказский календарь на 1850 год. — 1849. — С. 69.
- ↑ Белый А. Ветер с Кавказа : Впечатления. — М. : Федерация, 1928. — С. 101.
- ↑ Дзеглис мегобари, 1968, с. 65.
Література
ред.- Термин. О новом месте через реку Куру, на Военно-Грузинской дороге, близ селения Мцхета, в 20 верстах от города Тифлиса // Журнал Главного управления путей сообщения и публичных зданий. — СПб., 1841. — Т. 3. Кн.1—4 (17 листопада). — С. 207—215.
- Квезерели-Копадзе Н. И. Древний Мцхетский мост через реку Куру. — Тб. : Техника да шрома, 1947. — 74 с.
- Квезерели-Копадзе Н. И. Древний Мцхетский мост через р. Куру // Дзеглис мегобари. — Тб., 1968. — Вип. 14 (17 листопада). — С. 61—65, 92. Архівовано з джерела 5 березня 2016. Процитовано 20 січня 2021.