Мунія світлоголова
| Мунія світлоголова | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Lonchura nevermanni Stresemann, 1924 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Му́нія світлоголова[2] (Lonchura nevermanni) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Ендемік Нової Гвінеї.
Опис ред.
Довжина птаха становить 11,5 см. Тім'я і скроні коричнювато-білі, пера на потилиці і шиї буруваті з білими краями, спина і крила чорнувато-бурі. Надхвістя і верхня покривні пера хвоста оранжево=охристі. Стернові пера коричневі з жовтувато-охристими краями. Горло, нижня частина живота, стегна і гузка чорні, решта нижньої частини тіла іржасто-коричнева. Очі темно-карі, дзьоб міцний, зверху сизий, знизу сірий, лапи сіруваті.
Поширення і екологія ред.
Світлоголові мунії мешкають в регіоні Транс-Флай[en] на півдні Нової Гвінеї. Вони живуть у вологих саванах, на луках і болотах. Зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками. Живляться насінням трав, іноді також ягодами, плодами, пагонами і дрібними літаючими комахами. Розмножуються протягом всього року, пік гніздування припадає на завершення сезону дощів. Гніздо кулеподібне, діаметром 15 см, робиться з стебел, листя і рослинних волокон. В кладці від 4 до 7 яєць. Інкубаційний період триває 12-13 днів. Будують гніздо, насиджують яйця і доглядають за пташенятами і самиці, і самці. Пташенята покидають гніздо через 3 тижні після вилуплення, однак батьки продовжують піклуватися про них ще 2 тижні.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Lonchura nevermanni: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 17 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 17 вересня 2022.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
- Bruce M. Beehler, Thane K. Pratt: Birds of New Guinea; Distribution, Taxonomy, and Systematics. Princeton University Press, Princeton 2016, ISBN 978-0-691-16424-3
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |