Відкрити головне меню
Міст інків

Мости інків — інженерні споруди, що створювалися за часи існування імперії Тауантінсую. Відповідали соціально-економічним та військово-політичним потребав держави інків. Стали одним з досягнень інкської технічної думки.

ХарактеристикаРедагувати

За спорудження мостів відповідали місцеві айлью, за технічні моменти відповідали інкські інженери. Усі організаційні структури зі спорудження та збереження мостів підпорядковувалися акос інці. Останній входив до державної ради імперії.

В державі інків зводилися мости 4 типів: канатні (орої), підвісні, понтоонні та кам'яні з несправжніми арками. Канатні мости — надзвичайно цікаві в технічному відношенні споруди — інки будували головним чином на річках Монтару Вільканота і деяких інших. Набагато частіше «інженери» імперії зводили мости через бурхливі річки гірської частини країни. Будівельники споруджували ці мости наступним чином: по обох берегах річки вони зводили по високому стовпа, між стовпами натягували товстий канат, сплетений з волокон агави, до каната підвішували кошик. За допомогою цього досить примітивного засобу, натягнутої над гірською річкою, і перебиралися індіанці, сидячи в кошику.

Частіше споруджувалися підвісні. Інки також називали їх «плетеними мостами», а відповідно будівельників цих мостів називали «в'язальниками мостів». Підвісні мости зводили з товстих тросів, які плели з волокон листя американської агави. Через значну вагу ці троси було важко транспортувати, тому інки плели їх прямо на місці, призначеному для споруди моста. Потім троси закопували глибоко в землю і закріплювали на протилежних берегах річки. Одні троси служили боковинами моста, три інших були «підлогою» моста — на них зверху накладали поперечні дерев'яні палиці, і «тротуар» був готовий. Ці мости витримували не лише пішоходів, але навіть пастухів зі стадом лам.

Практично щороку інженери імперії замінювали троси на своїх мостах, при цьому міняли як бічні, так і підлогові троси. Кожен міст знаходився під опікою жителів селища (в рамках міти), на території якого він розташовувався.

В імперії було кілька сотень мостів, проте найвідомішим з них є міст на висоті близько 80 м, що був перекинутий через гірську річку Апурімак, яка протікає в каньйоні глибиною в 1000 м. Цей міст був побудований боизько 1350 року за наказом Капак Інки Інки Роки. Цей міст «пережив» період іспанської колонізації і «помер» в дуже поважному віці, через більш ніж п'ять з половиною століть — в 1880 році, завалившись в річку Апуримак разом з кількома десятками людей, що проходили по ньому в цей час.

Поряд з підвісними мостами інки будували також і мости з несправжніми арками. Через вузькі річки вони споруджували складні мости, використовувалися також понтонні мости. Найвідоміший з понтонних мостів був прокладений мешканцями селища Чакамарака в сучасній Болівії через річку Десагуадеро (інки називали її Уачакака), що витікає з озера Тітікака. Міст складався з човнів, сплетених з місцевого очерету тотора (scirpus totora), скріплених канатами й вкритих очеретяним «килимом». Його уславив хроніст Гарсіласо де ла Вега. Цей міст також протримався увесь колоніальний період і припинило своє існування наприкінці XIX ст.

ДжерелаРедагувати

  • Bollinger, Armin. So bauten die Inka: Strassen Brücken. Bewässerungsanlagen. Häuser. Städte im alten Peru. Diessenhofen, 1979.