Відкрити головне меню

Монсеф Марзукі (араб. المنصف المرزوقي, повне ім'я Монсеф Бен Мохаммед Ель-біду Марзукі; 7 липня 1945(19450707)) — туніський політик, правозахисник, письменник і лікар. 12 грудня 2011 року обраний першим президентом Тунісу[1] після революції в 2011 році.

Монсеф Марзукі
араб. المنصف المرزوقي
Монсеф Марзукі

Час на посаді:
13 грудня 2011 — 31 грудня 2014
ПопередникФуад Мубазаа (в.о)
НаступникБеджі Каїд Ес-Себсі

Народився7 липня 1945(1945-07-07) (74 роки)
Кромбалья, delegation of Grombaliad, Набуль, Туніс
НаціональністьАраб
РелігіяІслам сунітської течії
moncefmarzouki.com

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився в місті Громбалія 7 липня 1945 року. Вивчав медицину в університеті Страсбурга. Повернувшись на батьківщину у 1979, заснував Центр суспільної медицини у Сусі та Африканську мережу запобігання наруги над дітьми. Приєднався до Ліги прав людини[2]. У юності він здійснив поїздку до Індії, де познайомився з методами ненасильницького спротиву Махатми Ґанді. Також відвідав ПАР, де вивчав досвід переходу від апартеїду.[3]

Коли уряд силою розігнав ісламістський рух Ен-Нагда, Марзукі засудив дії президента Бен-Алі і закликав його дотримуватися закону.[3] У 1993 він став співзасновником Національного комітету захисту в'язнів сумління, але згодом вийшов з нього, коли контроль над комітетом перебрали прихильники влади. Марзукі кілька разів був арештований за звинуваченнями у поширенні неправдивих чуток і співпрацю із забороненими ісламістськими групами. Марзукі заснував Національний комітет свободи і був обраний головою Арабського комітету з прав людини (де 17 січня 2011 продовжив членство у виконавчому комітеті[4]).

Монсеф Марзукі був одним з найвидатніших діячів опозиційного руху під час правління Зіна ель-Абедіна Бен Алі, який перебував при владі в Тунісі понад 20 років. 25 липня 2001 він очолив туніську політичну партію «Республіканський Конгрес»[5][6], але вже 2002 року «Республіканський Конгрес» був заборонений, Монсеф Марзукі був змушений переїхати у Францію, але продовжив роботу у партії.

В кінці 2010 року в Тунісі почалися масові акції протесту, учасники яких вимагали відставки президента. 14 січня 2011 Зін ель-Абедін Бен Алі втік з країни.

У жовтні 2011 року в Тунісі пройшли вибори депутатів Національних установчих зборів (НУС) — тимчасового органу, у завдання якого входить робота над новою конституцією, обрання президента і уряду. В результаті голосування перемогла ісламістська партія «Ан-Нагда» («Відродження»), що отримала 89 з 217 місць. Друге місце зайняла лівоцентристська партія «Республіканський Конгрес» — її представники отримали 29 депутатських мандатів. Третє місце з 26 депутатськими кріслами отримала «Народна петиція», партія «Ат-Такаттуль» провела в НУС 20 своїх прибічників.[7] НУС почав свою роботу через місяць після виборів, які завершилися 23 жовтня.

12 грудня 2011 на виборах президента кандидатуру Монсефа Марзукі підтримали 153 з 217 депутатів Національних установчих зборів Тунісу. Вибори були безальтернативними — найбільші фракції заздалегідь погодили кандидатуру Марзукі. Посада президента у Тунісі має більше представницький характер.

ВиноскиРедагувати

ПосиланняРедагувати