Мигович Ганна Олександрівна

Мигович Ганна Олександрівна
Мигович Ганна Олександрівна
Ім'я при народженні	Попсабова Ганна Олександрівна
Народилася	5 листопада 1946; Білки, Іршавський район, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР
Померла	1 листопада 2000 (53 роки); Ужгород, Україна
Громадянство	Україна
Національність	українка
Діяльність	Громадський діяч, культуролог, майстер художньої кераміки, живописець, графік, писанкар, педагог та винахідник технік обробки та художнього декорування динь
Титул	Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України
Посада	Заступник голови Закарпатського осередку НСМНМУ
Партія	Безпартійна. Член Закарпатського відділення товариства «Україна» з питань культурних зв'язків з українцями за кордоном (1983)
Батько	Попсабов Олександр Деонизійович
У шлюбі з	Мигович Іван Васильович
Діти	донька Олена (1970 —2000),; син Віктор
Нагороди	Медаль «Лауреат 2-го Всесоюзного фестивалю народного мистецтва» (1987), Медаль «Ветеран праці» (1990) Медаль «Ветеран праці»
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мигович.

Га́нна Олекса́ндрівна Миго́вич (Попсабова; 5 листопада 1946(19461105), с. Білки Іршавського району Закарпатської області — 1 листопада 2000, Ужгород) — українська майстриня художньої кераміки, живописець, графік. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

Життєпис

На «відмінно» закінчила відділ художньої кераміки Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва (1968; викл. П. Балла, Ф. Манайло, Ш. Петкі), після чого почала працювати на Миколаївському промкомбінаті у Львівській області.

1977—1991 — інженер-конструктор зі створення зразків сувенірних виробів та предметів побуту конструкторсько-технологічного бюро Укрмісцепрому (Ужгород).

Учасниця міських, обласних, всеукраїнських, міжнародних художніх виставок від 1965, персональної — в Ужгороді (1993).

Створювала декоративно-ужиткові керамічні вироби, живописні натюрморти, пейзажі, портрети («Зерно життя», 1977; «Моя колекція», 1981; «У Карпатах», 1983), фігуративні композиції, писанки.

Займалася селекцією декоративних диньок, винайшла і вдосконалила техніки їхнього оброблення та художнього декорування (переважають стилізовані і реалістичні жанрові композиції, що відтворюють звичаї, обряди, побутові сцени з життя українців).

Створила порцеляновий сервіз для кухонних потреб (1968), глиняний посуд (1978), теракотову композицію «Весільний обряд Карпат» (1980), декоративні диньки (1980—1987).

Твори зберігаються у Закарпатському краєзнавчому музеї, Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, Меморіальному будинку-музеї Ф. Манайла (усі — Ужгород), НМУНДМ (Київ), Музеї українського мистецтва (м. Чикаґо, США). У 2018 році увійшла до друкованого та інернет видання «Енциклопедія сучасної України».^[1]

Трагічно загинула в автокатастрофі разом з донькою Мигович Оленою Іванівною.

Досягнення

Лауреатка 2-го Всесоюзного фестивалю народного мистецтва (Москва, 1987)
Член Закарпатського відділення товариства «Україна» з питань культурних зв'язків з українцями за кордоном (1983)
Член НСМНМУ (1993, від 1997 — заступник голови Закарпатського осередку)
Член творчого об'єднання професійних художників Закарпаття (1991)
Дипломантка Всеукраїнського фестивалю народної творчості «Всі ми діти твої, Україно» (1992)
Учасниця Міжнародного з'їзду писанкарів «Писанка — символ України» (1993)
Дипломантка Всеукраїнської виставки образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (1999, Київ)

Родина

Дружина художника Івана Миговича, мати художників Віктора та Олени Миговичів.

Література

Чернега-Балла О. Дума про жінку / О. М. Чернега-Балла // Закарпатська правда — 1982. — № 76. — С. 4
Петров І. Природа і художник / І. Петров // Молода гвардія — 1983, № 247. — С. 43.
Kopotun N. «I began to feel very much at home» / Natalia Kopotun // News from Ukraine — 1983. — № 50 P. 2
Пилип Р. «Миговичі - родина митців» //«Енциклопедія сучасної України»[22]. Том 20: “Медична-Мікоян” / Редкол.: І.М. Дзюба, М.Г. Железняк та ін.; Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, Наукове товариство імені Шевченка. Київ, 2018. 688 с. (86 ум.-друк. арк.). 10 000 прим. ISBN 978-966-02-8346-6. Мигович Г.О. — С.364 С.325: Іл.8 (англ.)
Петров І. Декоративний розпис гарбузів / І.Петров // Молодь України — 1984. — № 67. — С. 2
Petrov I. Ornaments on pumpkins / Ihor Petrov // News from Ukraine — 1984. № 50. — P. 6(англ.)
Петров И. Рисунки… на тыквах / И. Петров // Комсомольское знамя — 1984. № 163. С. 4(рос.)
Гура Л. Ювілейна виставка / Людмила Гура // Образотворче мистецтво.— Київ: Мистецтво, 1987. № 5 — вересень-жовтень. — С. 16
Кириянов. В. На радість людям / В. Кириянов // Закарпатська правда — 1988. № 125. — С. 4.
Бедзір В. «Український дім» прикрасили й закарпатські витвори / Василь Бедзір // Новини Закарпаття — 1992. — № 148. — С. 3
Mátyás Markovics Himzések, kerámiák, festmények… // Kárpáti igaz szo. — 1993 marcius 6.,szombot. — O. VI
Попова Л. Світло і гармонія, доброта та щирість / Людмила Попова // Новини Закарпаття — 1993. — № 19-20. — С. 3
Панчук Н. Усміхнені диньки / Надія Панчук // Закарпатська правда, 1993. — № 9. — С. 4
Бедзір В. Знають наших в Києві / Василь Бедзір // Срібна земля — 1992. — № 3. — С. 8
Угляренко П. Золотий наш край / Петро Угляренко // Карпатський голос — 1995. — № 2. — С. 7
Угляренко П. Праведниця / Петро Угляренко // Новини Закарпаття — 1995. — № 135. — С. 6
Borát.M. AIma a fájátol… / Migály Borát // Kárpáti igaz szo — 1997. — szeptember 13.,szombat. O. 12
Сможаник В. Промовиста фантазія / Василь Сможаник // Новини Закарпаття — 1999. — № 130. — C. 2
Borát M. Az utolsó megmérettetés a kijevi «vizsgo» elött / Migály Borát // Kárpáti igaz szo — 1999. augusztus 28., szombat. — O. 14
Попдякуник О. Не судилось / Оксана Попдякуник // Щоквартальний вісник — Культурологічні джерела. — 2008. — № 4. — С. 47-48
Штефаньо О. Мистецтво декорування диньок втрачене / Оксана Штефаньо // Новини Закарпаття — 2016. — № 119—120. — С. 8

Примітки

↑ Р. І. Пилип. Миговичі (родина митців) // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65229 [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]

Посилання

Матеріали Міжнародної науково‐практичної конференції. — Ужгород, 13‐14 травня 2013 р. [Архівовано 10 листопада 2016 у Wayback Machine.]
Мирослава Галас. «Віктор Мигович: Місця під сонцем мистецтва вистачить усім, тому не треба боятися конкуренції. Вона — каталізатор розвитку» // Газета «Ужгород», № 11 (583)^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}
Галерея 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Творчість Ганни Мигович - https://zakarpat.brovdi.art/khudozhnyky/myttsi-zakarpattia/ganna-migovich#parentHorizontalTab2 [Архівовано 16 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=873503359490389&id=100004921990413

[1] Р. І. Пилип. Миговичі (родина митців) // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [вебсайт] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=65229 [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.]

[1]