Вікіпедія

Мері Сікол

ямайська медсестра, відома участю в Кримській війні

Мері Джейн Сікол (англ. Mary Jane Seacole; 1805(1805) — 14 травня 1881), яку іноді називають Мати Сікол або Мері Ґрант, — ямайська медсестра, найбільш відома за своєю участю в Кримській війні. Вона створила і очолювала шпиталі в Панамі і Криму для надання допомоги і лікування хворих.

Мері Сікол
Народилася 1805[2][3][…]
Кінгстон, Colony of Jamaicad, Сполучене Королівство[2]
Померла 14 травня 1881(1881-05-14)[1]
Лондон, Сполучене Королівство
Поховання St Mary's Catholic Cemetery, Kensal Greend
Країна  Сполучене Королівство
Національність афроамериканці[5][6]
Діяльність медична сестра, автобіографка, письменниця, traditional healer
Галузь медична сестра
Знання мов англійська[3]
У шлюбі з Edwin Horatio Hamilton Seacoled

Життєпис ред.

Сікол навчилася траволікування й народної медицини в матері, яка мала пансіонат для європейських солдатів і матросів, які стали інвалідами.

Упевнена, що її знання тропічної медицини можуть бути корисними, і почувши про поганий стан медичного забезпечення для поранених солдатів під час Кримської війни, вона приїхала в Лондон, щоб вирушити на фронт добровольцем як медсестра. Спираючись на свій досвід, набутий у країнах Центральної Америки і Карибського басейну, вона звернулася до військового міністерства і попросила, щоб її послали військовою медсестрою в Крим. Їй відмовили — головним чином через забобони щодо участі жінок у медицині в той час.

Британський уряд згодом вирішив дозволити жінкам вирушати в райони бойових дій, але Мері не включили до партії з 38 медсестер, обраних Флоренс Найтінгейл. Замість цього вона позичила гроші, щоб пройти шлях завдовжки майже 6500 км самостійно. Вона уславилася лікуванням поранених, часто надаючи допомогу пораненим з обох сторін просто під вогнем. Коли війна закінчилася 1856 року, вона опинилася без грошей і майже в злиднях. Від злиднів її врятували товариші по службі за Кримською війною, які організували благодійний концерт. У наступні роки вона висловила бажання працювати в Індії після індійського повстання 1857 року, але не змогла зібрати необхідних для поїздки коштів.

Сікол була нагороджена за життя, як і Флоренс Найтінгейл, але після смерті її забули майже на століття. В даний час її шанують за хоробрість і медичні навички, також як «жінку, що була успішною, незважаючи на расові забобони впливової частини вікторіанського суспільства».

Твори ред.

Її автобіографія «Дивовижні пригоди місіс Сікол у багатьох країнах» (1857 рік) — яскрава розповідь про її досвід і, разом з тим, одна з найбільш ранніх автобіографій жінки змішаного походження.

У мистецтві ред.

2003 року британська письменниця Гелен Раппапорт[7] виявила і придбала портрет Мері Сікол 1869 року роботи Альберта Чарльза Чаллена[en]. Нині картина висить у Національній портретній галереї[8][9]. Також Мері Сікол фігурує у книзі Раппопорт 2007 року «Немає місця для леді: нерозказана історія жінок на Кримській війні» (англ. No Place for Ladies: The Untold Story of Women in the Crimean War)[10].

Бібліографія ред.

  • Ziggi Alexander & Audrey Dewjee, Mary Seacole: Jamaican National Heroine and Doctress in the Crimean War, Brent Library Service 1982 (ISBN 0-9503227-5-X p/b)
  • Ziggi Alexander, «Let it Lie Upon the Table: The Status of Black Women's Biography in the UK», Gender & History, Vol. 2 No. 1 Spring 1990, p. 22-33 (ISSN 0953-5233)
  • Elizabeth N Anionwu: A short history of Mary Seacole. A resource for nurses and students, Royal College of Nursing 2005 (ISBN 1-904114-16-4)
  • Mark Bostridge, Florence Nightingale. the Woman and Her Legend, Viking 2008.
  • Mark Bostridge, 'Ministering on Distant Shores', The Guardian, 14 February 2004. [1]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 961.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ ISNI — 2012.
  5. ↑ Page Y. W. Encyclopedia of African American Women Writers — Вестпорт: Greenwood Publishing Group, 2007. — ISBN 978-0-313-33429-0, 978-0-313-04907-1
  6. ↑ BlackPast.org — 2004.
  7. ↑ Rappaport, Helen. Helen Rappaport & Mary Seacole. Helenrappaport.com. Процитовано 6 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  8. ↑ Long-lost Seacole portrait found. BBC News. 11 січня 2005. Архів оригіналу за 7 серпня 2007. Процитовано 28 червня 2022.
  9. ↑ Mary Seacole - National Portrait Gallery. Npg.org.uk. Архів оригіналу за 8 липня 2013. Процитовано 6 січня 2018.
  10. ↑ Rappaport, Helen. No Place for Ladies. Helenrappaport.com. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 6 січня 2018.

Посилання ред.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мері Сікол
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мері_Сікол&oldid=42414327