Вікіпедія

Мері Велш Гемінґвей

американська журналістка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гемінґвей .

Мері Велш Гемінґвей[1] (англ. Mary Welsh Hemingway; Вокер, 5 квітня 1908 — 26 листопада 1986, Нью-Йорк) — американська журналістка та письменниця, четверта дружина і вдова Ернеста Гемінґвея. Після смерті Хемінгвея вона стала його літературним агентом, організувала видання «Свято, яке завжди з тобою», «Острови поміж течій», «Райський сад» та інших посмертних творів письменника. Мері Уелш служила прототипом Луїзи у романы Ірвіна Шоу «Молоді леви»[2].

Мері Велш Гемінґвей
Мері Велш в формі військового кореспондента, 1943
Ім'я при народженні Мері Велш
Народилася 5 квітня 1908(1908-04-05)
Вокер, Міннесота, США
Померла 26 листопада 1986(1986-11-26) (78 років)
Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США
Громадянство США США
Діяльність проза, публіцистика, мемуари
Мова творів англійська
Жанр мемуари
У шлюбі з Ернест Гемінґвей
CMNS: Мері Велш Гемінґвей у Вікісховищі

Біографія ред.

Народилася у Вокері, штаті Міннесота у сім'ї заготівельника лісу. Провела дитинство і навчалася в Беміджі. Після закінчення середньої школи в 1926 році протягом року навчалася в місцевому державному педагогічному коледжі в Беміджі. У дитинстві Мері була закохана в редактора місцевої газети, тому вирішила стати журналісткою і вступила в Северо-Західний університет в Еванстоні. Вона залишила університет у 1930 році після того, як майже два роки редактувала журнал «Американський флорист». В 1938 році вийшла заміж за Лоуренса Міллера Кука, студента-драматурга з Огайо. Їхнє спільне життя було недовгим, після розлучення Мері переїхала до Чикаго та почала працювати в газеті «Chicago Daily News», де познайомилася з колегою по газеті — Віллом Ленгом-молодшим. Під час відпустки в Лондоні Мері знайшла нову роботу в газеті «Daily Express» та була направлена кореспонденткою до Парижа, де провела роки, що передували Другій світовій війні[3]. Після падіння Франції в 1940 році Мері Велш повернулася в Лондон, де продовжувала висвітлювати події війни[4]. Під час війни вийшла заміж вдруге, за австралійського журналіста Ноеля Монкса[3].

У травні 1944 року познайомилася з американським письменником Ернестом Гемінґвеєм, який також працював в Лондоні кореспондентом. Мері Велш обідала в ресторані у компанії письменника Ірвіна Шоу, Гемінґвей зупинився біля столика та попросив представити його «цій чарівній блондинці». Після першої їхньої зустрічі Гемінґвей заявив: «Мері, я зовсім вас не знаю. Але хочу одружитися на вас. Ви така жива! Ви така красива. Як блешня. Я хочу одружитися на вас прямо зараз. А коли-небудь і ви захочете вийти за мене заміж. Просто пам'ятайте, що я на вас одружусь. Сьогодні, або завтра, або через місяць, або через рік»[5].

У 1945 році розлучилася з Ноелем Монксом, а в березні 1946 року вийшла заміж за Гемінґвея, весілля відбулося на Кубі[4]. Велш і Гемінґвей добре підходили один одному — попередня дружина Гемінґвея обурювалася його спробами встановити своє панування, тоді як Мері Велш писала: «Я хотіла, щоб він був Вчителем, був сильнішим і розумнішим за мене; постійно пам'ятала, наскільки він великий і наскільки я мала». У серпні 1946 року у неї стався викидень через позаматкову вагітність[6]. Після весілля Мері довгі роки жила з Гемінґвеєм на Кубі, а після 1959 року в Кетчумі, штаті Айдахо[4]. У 1958 році, все ще перебуваючи на Кубі, вона разом зі своїм чоловіком знялася в епізодичних ролях у кіноекранізації новели Гемінґвея 1952 року «Старий і море», режисера Джона Стеджеса. Хемінгвей грав у фільмі гравця, а Мері — туристку з Америки.

Рано вранці 2 липня 1961 року, коли вони переїхали до Кетчум, Мері прокинулася від гучного шуму і виявила, що її чоловік застрелився зі своєї улюбленої рушниці[7]. За словами біографа Джеймса Меллоу, Хемінгуей відкрив кладовище в підвалі, де зберігалися його рушниці, піднявся нагору, у вестибюль їхнього будинку в Кетчумі, з двоствольним дробовиком, яким він так часто користувався, і застрелився[8]. Мері і інші члени сім'ї та друзі спочатку сказали пресі, що смерть була випадковою[4], але у інтерв'ю пресі п'ять років пізніше Мері визнала, що Хемінгуей покінчив життя самогубством[9].

Після самогубства Хемінгуея в 1961 році Мері виступила його літературним душоприкажчиком і була відповідальною за публікацію творів «Свято, яке завжди з тобою», «Острови поміж течій», «Райський сад» та інших посмертних публікацій. Вона передала рукопис «Свято, що завжди з тобою» Тетяні Кудрявцевій, перекладачу з Радянського Союзу, яка потім видала російський переклад одночасно з публікацією оригіналу англійською мовою[10]. У 1976 році вона написала автобіографічну книгу «Як це було»[11].

Пізніше Мері переїхала в Нью-Йорк, де жила в квартирі на 65-й вулиці. Після тривалої хвороби вона померла в лікарні Святого Луки 26 листопада 1986 року в віці 78 років. У своєму заповіті вона вказала, щоб її поховали в Кетчумі поруч з Хемінгуеєм, що і було виконано[3][12].

Примітки ред.

  1. ↑ Грибанов Б. Т. Глава 22 // Хемингуэй. — Жизнь замечательных людей. Вып. 486. — Молодая гвардия, 1970. (рос.)
  2. ↑ Хемингуэй Э.. Вступительная статья и комментарии Н. Щербак // Праздник, который всегда с тобой. Старик и море. — Мировые шедевры. — М. : АСТ, 2016. — С. 10. — ISBN 978-5-17-095820-7. (рос.)
  3. ↑ а б в Kenneth Koyen (2003). Snapshots of Mary Welsh Hemingway. evesmag.com. Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.(англ.)
  4. ↑ а б в г Bernice Kert. The Hemingway Women. — New York : W. W. Norton & Company, 1983. — 391 с. — ISBN 0-393-31835-4.(англ.)
  5. ↑ Stephen Gilbert Brown. Hemingway, Trauma and Masculinity: In the Garden of the Uncanny. — Switzerland AG : Springer Nature, 2019. — С. 103. — ISBN 978-3-030-19232-7.(англ.)
  6. ↑ Jeffrey Meyers. Hemingway: A Biography. — London : Macmillan Publishers, 1986. — С. 421. — ISBN 0-586-08631-5.(англ.)
  7. ↑ Michael Reynolds. Ernest Hemingway, 1899—1961: A Brief Biography // A Historical Guide to Ernest Hemingway. — New York : Oxford University Press, 2000. — С. 16. — ISBN 978-0-19-512152-0.(англ.)
  8. ↑ James R. Mellow. Hemingway: A Life Without Consequences. — Boston : Houghton Mifflin, 1992. — С. 604. — ISBN 978-0-395-37777-2.(англ.)
  9. ↑ Harry Gilroy (23 серпня 1966). Widow Believes Hemingway Committed Suicide; She Tells of His Depression and His 'Breakdown' Assails Hotchner Book. The New York Times. Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 14 січня 2022.(англ.)
  10. ↑ Е. Калашникова (17 вересня 2009). Коктейль в рюмке и ошибки Пастернака. www.ng.ru (рос.). Независимая газета. Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 14 січня 2022. (рос.)
  11. ↑ Гиленсон Б.А.. Частина 2 // История литературы США в 2 частях. Учебник для вузов. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : Юрайт, 2020. — С. 138. — ISBN 978-5-534-06378-3. (рос.)
  12. ↑ Mary Hemingway; 4th Wife of Author. www.chicagotribune.com. UPI/Chicago Tribune. 30 листопада 1986. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 14 січня 2022. (англ.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мері_Велш_Гемінґвей&oldid=41969184