Вікіпедія

Марія Огісало

фінська політикиня, міністерка внутрішніх справ Фінляндії

Марія Кароліїна Огісало (фін. Maria Karoliina Ohisalo; нар. 8 березня 1985, Гельсінкі) — фінська політична діячка та дослідниця. Обіймає посаду міністра внутрішніх справ Фінляндії з 2019 року, голови зелених з 2019 року[2], а також була співголовою Союзу зеленої молоді та студентів з 2013 по 2014 рік[3][4]. Вона є членом Гельсінської міської ради з 2017 року. На парламентських виборах 2019 року вона була обрана членом парламенту від Гельсінського виборчого округу.

Марія Огісало
фін. Maria Ohisalo
Марія Огісало
Марія Огісало
Огісало у грудні 2019 року
Міністр внутрішніх справ Фінляндії
Нині на посаді
На посаді з 6.6.2019–
Президент Саулі Нійністе
Прем'єр-міністр Антті Рінне
Санна Марін
Попередник Кай Миккянен
Лідер Зелених
На посаді з 15.6.2019–
Попередник Пекка Гаавісто
Народилася 8 березня 1985(1985-03-08) (39 років)
Гельсінки
Виборчий округ Гельсінкі
Відома як політична діячка, соціолог
Громадянство Фінляндія
Національність фінка
Освіта Університет Гельсінкі
Університет Східної Фінляндії
Alma mater Mäkelänrinne Upper Secondary Schoold (2004), Гельсінський університет (2011) і University of Eastern Finlandd (2017)
Політична партія Зелений союз
У шлюбі з Мійка Йоханссон
Релігія євангельсько-лютеранська[1]
Нагороди
Commander of the Order of the White Rose of Finland Cross of Merit of the Frontier Guards
mariaohisalo.fi
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Раннє життя ред.

Огісало народилася 1985 року у Весалі, Гельсінкі, в сім'ї двадцятирічних батьків. Дитинство Огісало прожила бідно в передмісті Гельсінкі. Один рік вона провела у притулку. Батьки іноді були безробітними, іноді вони працювали на тимчасових роботах. Проблема з алкоголем батька в кінцевому підсумку призвела до того, що батьки розійшлися. Мати, з іншого боку, продовжувала вчитися, працюючи вечорами й у вихідні дні. У юності Марія займалася футболом і легкою атлетикою[5].

Кар'єра ред.

Огісало закінчила спортивну гімназію Мякелянрінне 2004 року й отримала ступінь магістра політичних наук в Гельсінському університеті 2011 року за спеціальністю соціальна політика[6][7]. 2017 року Огісало захистила докторську дисертацію з соціології на кафедрі соціальних наук Університету Східної Фінляндії[8]. У період 2014—2017 років Огісало була членом Ради Спілки студентів вищих навчальних закладів в області соціальних наук[9].

Огісало професійно вивчала феномен бідності у Сокці, центрі компетенції соціального сектору столичного району Гельсінкі, та продовольчу допомогу в Університеті Східної Фінляндії, а також працювала дослідницею у Фонді Y[8][6][7][10].

Політична кар'єра ред.

Марія Огісало виступила на партійній конференції «Зелених» в Оулу 2015 року

Вона приєдналася до зелених 2008 року[11]. На муніципальних виборах 2012 року Огісало отримала 612 голосів у Гельсінкі та була обрана заступником уповноваженого[6][12]. 2013 року вона була членом молодіжної ради, а протягом решти 2014—2017 років вона була членом правління лікарняного округу Гельсінкі й Уусімаа[13][14]. Огісало була обрана до Гельсінської міської ради на муніципальних виборах 2017 року 4400 голосами[15].

Огісало очолювала робочу групу з міжнародних справ Союзу зеленої молоді та студентів (ViNO) 2011 року[6]. 2012 року вона була членом правління організації та відповідала за міжнародні відносини. 2013 року вона була співголовою ViNO разом з Велі-Матті Партаненом, а 2014 року з Ааро Гаккіненом[4][3].

Огісало була членом робочої групи з програми соціальної та медичної політики Зеленого союзу з 2010 по 2011 рік[16]. Вона була членом делегації партії зелених з 2013 по 2015 рік[17]. У червні 2015 року вона була обрана заступником голови партії[18].

Огісало була кандидатом на виборах до європейського парламенту 2014 року[19] і набрала 3 089 голосів[20]. Вона також була кандидатом на парламентських виборах 2015 року, отримавши 4087 голосів і залишившись на відстані 109 голосів від місця в парламенті[21][22].

На парафіяльних виборах 2010 року Огісало була обрана членом парафіяльної ради Калліо, але вона подала у відставку, коли переїхала з району в жовтні 2011 року[6][23]. У період 2015—2018 років вона є членом Гельсінської об'єднаної церковної ради та парафіяльної ради парафії Павла[24].

2012 року Огісало очолювала молодіжну робочу групу при Міністерстві закордонних справ з питань з питань майбутньої співпраці Північних країн[25]. Вона також була членом правління Молодіжної асоціації Похйола-Норден 2012 року[6].

Огісало була висунута на посаду голови зелених на засіданні партії в Тампере 2017 року та привернула увагу після того, як зайняла друге місце як відносно невідомий на той час кандидат[26]. Огісало була призначена офіційним заступником голови зелених 18 вересня 2018 року після того, як Тоуко Аалто взяв відпустку через хворобу[27].

Як член парламенту і міністр 2019 року ред.

Огісало брала участь у парламентських виборах 2019 року і була обрана членом парламенту від Гельсінського виборчого округу. Огісало отримала 11 897 голосів і стала сьомою кандидатурою серед жінок у країні[28][29]. У червні 2019 року зелені вирішили призначити Огісало на посаду міністра внутрішніх справ в уряду Антті Рінте[30].

Марія Охісало була обрана головою Партії Зелених на конференції Партії Зелених в Порі 15 червня 2019 року. У своєму програмному виступі Охісало підкреслила, що боротьба зі зміною клімату і бідністю є ключовим політичним завданням[31]. «Я знаю, що таке бідність в цьому суспільстві. Я жила в ній, я бачила її, я вивчала її» — сказала Огісало, посилаючись на своє дитинство і кар'єру дослідниці соціальних проблем[32].

Особисте життя ред.

Огісало грала у футбол у «ФК Конту» та «ФК Вікінг», а також займалася легкою атлетикою в «Кіса-Вейко» в Гельсінкі[33][34]. Ставши дорослою, Огісало вигравала нагороди з велоспорту[35]. Nintendo була для неї важливим захопленням[8].

Огісало вийшла заміж за Мійка Йоханссона у грудні 2019 року[36]. Влітку 2021 року вона повідомила, що вагітна і що передбачувана дата пологів ― грудень того ж року[37].

Джерела ред.

  1. ↑ Ylen Vaalikone 2015: Maria Ohisalo. Ylen Vaalikone 2015 (фін.). Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 27 березня 2021.
  2. ↑ de Fresnes, Tulikukka (15.6.2019). Maria Ohisalo – parissa kuukaudessa ensin kansanedustajaksi, sitten ministeriksi ja nyt vihreiden puheenjohtajaksi. Yle Uutiset. Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 15.6.2019.
  3. ↑ а б Pohjanpalo, Olli (11.4.2013). Vihreät kohti kahden puheenjohtajan mallia. Helsingin Sanomat. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 2.10.2013.
  4. ↑ а б Lapintie, Lassi (23.11.2013). Vihreät nuoret valitsivat uudet puheenjohtajat. YLE Uutiset. Архів оригіналу за 15 березня 2016. Процитовано 25.11.2013.
  5. ↑ Yksivuotispäivä turvakodissa – Maria Ohisalo nousi syrjäytymisvaarasta politiikan huipulle. kotiliesi.fi. 14.1.2018. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 26.6.2018.
  6. ↑ а б в г д е Ohisalo, Maria. Curriculum Vitae (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 листопада 2013. Процитовано 2.10.2013.
  7. ↑ а б Hujanen, Miikka (27.8.2013). ”Kukaan ei käy leipäjonossa huvin vuoksi”. Helsingin Uutiset. Архів оригіналу за 11 грудня 2013. Процитовано 2.10.2013.
  8. ↑ а б в Yksivuotispäivä turvakodissa – Maria Ohisalo nousi syrjäytymisvaarasta politiikan huipulle. Kotiliesi.fi (fi-FI) . 14 січня 2018. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 18 червня 2018.
  9. ↑ Uusi valtuusto on valittu. Yhteiskunta-alan korkeakoulutetut ry. 29.11.2013. Архів оригіналу за 15 липня 2019. Процитовано 3.12.2013.
  10. ↑ Tutkijat selvittävät leipäjonojen organisointia Suomessa. Itä-Suomen yliopisto. 12.8.2013. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 2.10.2013.
  11. ↑ Ilari Tapio: «Vihreiden uusi Super-Maria», Kainuun Sanomat 15.6.2019, s. A8
  12. ↑ Ehdokkaiden äänet – Helsinki. Vaalit. 14.6.2013. Архів оригіналу за 12 березня 2016. Процитовано 2.10.2013.
  13. ↑ Hallitus. HUS. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 11.2.2014.
  14. ↑ Nuorisolautakunnan jäsenen valinta. Kaupunginvaltuuston pöytäkirja. Helsingin kaupunki. 11.12.2013. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 11.2.2014.
  15. ↑ Valitut - Helsinki. Oikeusministeriö. 13.4.2017. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 14.4.2017.
  16. ↑ Työryhmät 2010-2011 (arkistosivu). Vihreät De Gröna. с. Sosiaali- ja terveyspoliittinen työryhmä. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 2.10.2013.
  17. ↑ Puoluevaltuuskunta 2013–2015. Vihreät De Gröna. Архів оригіналу за 20 жовтня 2014. Процитовано 6.12.2013.
  18. ↑ Korkki, Jari (6.6.2015). Vihreiden uusi varapuheenjohtaja toivoo yhteistyötä perustulosta. Yle Uutiset. Архів оригіналу за 30 жовтня 2015. Процитовано 6.6.2015.
  19. ↑ Vihreiltä nimekäs lista: Kasvi ja Cronberg eurovaaleihin. Uusi Suomi. 29.10.2013. Архів оригіналу за 15 липня 2019. Процитовано 29.10.2013.
  20. ↑ Ehdokkaiden äänet – Koko maa. Vaalit. 30.5.2014. Архів оригіналу за 27 травня 2014. Процитовано 4.6.2014.
  21. ↑ Ehdokkaiden äänet – Helsingin vaalipiiri. Vaalit. 22.4.2015. Архів оригіналу за 12 квітня 2017. Процитовано 6.6.2015.
  22. ↑ Vihreiden nuorten ja opiskelijoiden liiton puheenjohtaja Maria Ohisalo eduskuntavaaliehdokkaaksi. Vino.fi. 17.6.2014. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 27.7.2014.
  23. ↑ Seurakuntaneuvoston kokous 09/2011 (PDF). Kallion seurakunta. 13.10.2011. Архів оригіналу (PDF) за 7 листопада 2021. Процитовано 2.10.2013.
  24. ↑ Paavalin seurakunnan uudet luottamushenkilöt. Paavalin seurakunta. 9.11.2014. Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 11.3.2015.
  25. ↑ Nuoret haastoivat Pohjoismaat. Ulkoasiainministeriö. 24.10.2012. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2.10.2013.
  26. ↑ Puheenjohtajavaalin suurimman yllätyksen tarjosi Maria Ohisalo. Vihreä Lanka. 18.6.2017. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 30.4.2019.
  27. ↑ Vihreät: He korvaavat Touko Aallon. Ilta-Sanomat. 18.9.2018. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 18.9.2018.
  28. ↑ Yle vaalikone Mari Ohisalo. Yle. 18.4.2019. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 6.3.2020.
  29. ↑ Neihumn, Alec (15.4.2019). Tässä ovat eduskuntavaalien äänikuninkaat ja äänikuningattaret! Joukossa tutut nimet ja jättiyllättäjä perussuomalaisista. MTV Uutiset. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 15.4.2019.
  30. ↑ Vihreiden yli viiden tunnin kokous päättyi, tässä vihreiden ministerit: Haavisto, Ohisalo ja Mikkonen - Tynkkynen hävisi ministeripaikan vain yhdellä äänellä. Iltalehti (фін.). Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 5 червня 2019.
  31. ↑ Maria Ohisalo valittiin Vihreiden puheenjohtajaksi. Vihreät (фін.). Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 30 березня 2021.
  32. ↑ Мария Охисало выбрана председателем партии «Зеленый союз». Yle Uutiset (рос.). Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 17 липня 2021.
  33. ↑ Ohisalo, Maria. Kuka Maria?. Maria Ohisalon verkkosivut. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 18.10.2013.
  34. ↑ Markus Vilen teki kaksi ikäkausiennätystä. 25.8.1998. Архів оригіналу за 12 грудня 2013. Процитовано 19 квітня 2022.
  35. ↑ Muhonen, Teemy & Luukka, Teemu (18.9.2018). Vihreiden puheenjohtajan sijaiseksi nouseva Maria Ohisalo ei aio soitella yhtenään Touko Aallolle – ”Ei siitä mitään tule”. Helsingin Sanomat. Архів оригіналу за 11 квітня 2021. Процитовано 19.9.2018.
  36. ↑ Sisäministeri Maria Ohisalo naimisiin! Julkaisi romanttisen hääkuvan. www.iltalehti.fi (фін.). Архів оригіналу за 9 квітня 2022. Процитовано 31 грудня 2019.
  37. ↑ Maria Ohisalo odottaa lasta – liikuttui kyyneliin tiedotustilaisuudessa. Ilta-Sanomat (фін.). 7 липня 2021. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 9 липня 2021.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Марія Огісало
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Огісало&oldid=37100277