Маріан Мельхіор Антоній Лангевич (пол. Marian Melchior Antoni Langiewicz 5 серпня 1827(18270805),10 травня 1887 - польський революціонер, генерал, диктатор Січневого повстання (березень 1863).

Маріан Лангевич
Marian Melchior Antoni Langiewicz
Die Gartenlaube (1863) b 252.jpg
Народження 5 серпня 1827(1827-08-05)
Кротошин (Великопольське воєводство)
Смерть 10 травня 1887(1887-05-10) (59 років)
Константинополь
Поховання Haydarpaşa Cemeteryd
Країна Польща
Flag of the Ottoman Empire (1844–1922).svg Османська імперія
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Приналежність

Прусія

Flag of the Polish-Lithuanian-Ruthenian Commonwealth (January Uprising).svg
Османська імперія
Роки служби

Прусія

Flag of the Polish-Lithuanian-Ruthenian Commonwealth (January Uprising).svg ( 9 січня19 березня 1863)
Звання
Війни / битви

Експедиція Тисячі Безсмертних Січневе повстання (1863):

    • Бій за Шидловцем
    • Бій під Свентим Кшижем
    • Битва під Сташувом
    • Бій під Малогощем
    • Бій бідя Піскової Скали
    • Бій під Скалою
Нагороди
Cross of Independence with Swords
CMNS: Маріан Лангевич у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Дитинство й освітаРедагувати

Маріан Лангевич народився 5 серпня 1827 року в Кротошині у родині лікаря Войцеха Лангевича (20.04.1793 - 13.08.1831) і Елеонори Лангевич (уроджена Ключевська (1797 - 1861)). Із трьох братів найменшим був Маріан. Старші брати Олександр Лангевич (1824 - 1879) і Юзеф Лангевич (1826 - 1882).

Батько загинув під час оборони Варшави від росіян у 1831 році в ході Листопадового повстання.

Лангевич навчався в середній школі в Кротошині, а потім у гімназії в Тшемешно, яку закінчив у 1848 р. Вивчав право та філогогію у Вроцлавському університеті, слов'янську філологію у Празі та математику й фізику у Берліні (1852-1853).

Деякий час служив в пруському ландвері, потім в пруській гвардійській артилерії. Вийшов у відставку в званні лейтенанта й поїхав до Франції, а потім до Італії.

У 1860-1861 роках брав участь в експедиції Гарібальді на Сицилію, де відзначився мужністю і завзяттям. Тоді начальником Лангевича був польський офіцер, учасник Листопадового повстання Юліуш Ордон. Він брав активну участь в незалежних організаціях Італії.

Залишився в Італії і деякий час був викладачем у Польській військовій школі в Генуї, створеній Людвіком Мерославським, проте звільнився з неї через конфлікт з останнім, який загострився під час Січневого повстання.[1] Викладав в Польському військовому училищі в Кунео, заснованим для підготовки офіцерів майбутнього польського повстання з молодих поляків, до закриття закладу.

Його асоціювали з польською політичною групою "білих" політична програма яких передбачала досягнення шляхом "органічної праці", тобто ненасильницькими методами повернення Царства Польського в межі 1772 року. Програмою "органічної праці" називали ліберальну концепцію легальної модернізації польського суспільства, проголошену після поразки Листопадового польського повстання 1830–1831 рр., як легальну неполітичну працю в рамках господарського підприємництва, громадської діяльності на ниві освіти, науки, культури, соціальної допомоги.[2]

Участь в повстанні 1863 рокуРедагувати

 
Печатка Маріана Лангевича як диктатора Січневого повстання

До початку повстання Лангевич від імені Центрального національного комітету імпортував до Польщі гвинтівки з Німеччини та Бельгії. 9 січня 1863 року був призначений начальником Сандомирського воєводства у званні полковника, прийняв командування над зібраними в південній Польщі повстанськими загонами. 23 січня 1863 року поданий до звання генерала. Під його керівництвом служили польський письменник консервативного напряму Юзеф Рогош, Анна Пустовойтова (переодягнулась чоловіком і взяла собі ім'я Михайло Смок), будівельник і громадській діяч Владислав Леон Чосновський. Ад'ютантом Маріана Лангевича був Едвард Любовський (майбутній польський драматург і письменник), а кур'єром Ядвіга Прендовська[3]. Після нападу на Шидловець Лангевич побачив недоліки очолюваного ним формування та зважився на його реорганізацію і тому відйшов 14 січня до м.Вонхоцьк в густий ліс, де зосередив сили повстанців у Свентокшиських горах, зібрав і організував понад 3 тисячі осіб, які мали вирушити до Варшави. Тут створили укріплений табір в якому було 5 гармат та власна друкарня, за допомогою якої друкували агітаційні листівки. 3 лютого 1863 р. Відбулася битва з російськими військами.

Маріан Лангевич став фактичним керівником повстання з 24 лютого 1863 роки після втечі Людвіка Мерославського. Однак офіційно був проголошений диктатором повстання лише 11 березня 1863 року, після того, як за кілька днів до цього Мерославскій, який перебував уже в Парижі, надіслав лист, в якому неохоче (можливо через давніх розбіжностей з Лангевичем) порекомендував призначити його своїм наступником.

Після кількох сутичок з російськими військами Лангевич був розбитий при Хробрже і Буську. Втік до Австрії, де був ув'язнений у фортецю Іозефштадт. У 1865 випущений на свободу.

Тема повстання та його лідерів регулярно висвітлювалась в тогочасній пресі. Так німецькі газети порівнювали Лангевича з королевичем Марко, чешські і сербські з Костюшко, однак після поразки ці порівняння були не на користь Лангевича[4]. Редактор  тогочасної  белградської напівофіційної газети Відовдан Мілоша Поповича в статті «Повстання в Польщі» зазначав, що саме Лангевич був ударною силою повстання, якому вдалося почати повстання з 10 людьми, а потім його військо зросло до 10 000 осіб. При цьому Попович висловив думку, що після поразки й втечі Лангевича бойові дії закінчені та що повстання незабаром піде на спад. [5] Однак в статі «Пророцтво збулося», присвяченій втечі Лангевича в Австрію Попович  звинуватив диктатора у відсутності хоробрості, вважав, що Лангевич практично все робив не так. Основна помилка на думку Поповича полягала в тому, що він не їздив по провінції й не мобілізовував народ за будь-яку ціну, щоб зробити повстання масовим, а весь час зі своїми військами знаходився в районі австрійського кордону, щоб втекти, коли ситуація погіршиться.  В результаті рішення Лангевича уникати боїв його війська почали падати духом.  Зрештою, найбільше Попович критикував Лангевича через те, що той втік з поля битви, навіть не поховавши полеглих соратників. Попович прийшов до висновку, що Лангевич більше цінував своє власне життя, ніж свободу своєї батьківщини. У підсумку, резюмуючи все це, він написав, що польський генерал був або боягуз, або дурень, або зрадник. [6]

Після повстанняРедагувати

18 березня 1863 року він сховався на австрійській території і був інтернований в Тарнові та засуджений до двох років ув'язнення в фортеці Іозефштадт, звідки він був звільнений у 1865 році.

Потім він жив у Золотурні як громадянин Швейцарської Республіки. У 1881 році народився єдиний син Лангевіча - Тадеуш Лангевіч (1881 - 1915). У 1867 виїхав до Туреччини та згодом вступив на турецьку службу як Ленгі Бей. Він помер у Стамбулі 10 травня 1887 року і похований на кладовищі Хайдар-паші разом зі своєю дружиною Сюзанною (2 лютого 1837 - 24 листопада 1906).

Вшанування пам'ятіРедагувати

 
Могила Маріана Лангевича в Константинополі

19 червня 1937 р. Міністр військових справ надав казармі 56-го Великого піхотного полку в Кротошині ім'я генерала Маріана Лангевича. [7].

У музеї польської армії у Варшаві є його шабля: англійський офіцер sabre wz. 1857 рік.

З 2013 року є покровителем парку у вроцлавському Грабішині [8].

На честь Маріана Лангевича названо вулиці в Варшаві, Константинув-Лудзькому та інших містах Польщі.

ПриміткиРедагувати

  1. Marian Langiewicz (1827-1887) - Postacie _ dzieje.pl - Historia Polski
  2. Леонід Зашкільняк, Микола Крикун, Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. (Львів:Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002),304.
  3. J. Prendowska (1962). Moje wspomnienia. Kraków: przygotowanie do druku, przedmowa, przypisy, E. Kozłowski i K. Olszański. 
  4. Žaček V. Ohlas polského povstání r. 1863 v Čechách. с. S. 41. 
  5. М. Поповић. Буна у Пољској // Видовдан, број 31, 12. март 1863, [II–III].
  6. А. Поповић Зуб. Проречество се испунило // Србобран, број 28, 14. март 1863, [I–II].
  7. Указ про вручення Хреста Незалежності з мечами полеглим і загиблим повстанцям 1863 року (M.P. z 1933 r. nr 24, poz. 32)
  8. UCHWAŁA NR XLVI/1109/13 RADY MIEJSKIEJ WROCŁAWIA z dnia 27 czerwca 2013 r.w sprawie nadania nazwy parkowi we Wrocławiu

ДжерелаРедагувати