Відкрити головне меню

Мартин I Людяний (*Martín I l'Humanista, 29 липня 1356 —20 січня 1410) — король Арагону, Валенсії, Майорки, Сардинії та Корсики, граф Барселони у 1396-1410 роках, Сицилії у 1409-1410 роках (як Мартин II). Інші прізвиська «Священнослужитель» і «Старший».

Мартин I
Мартин I
Мартин I
Король Арагону
1396 — 1410
Попередник: Хуан I
Наступник: Фердинанд I
Граф Барселонський
 
Народження: 1356[1]
Жирона, Каталонія, Іспанія
Смерть: 31 травня 1410(1410-05-31)[2][3][4]
Барселона, Іспанія
Релігія: християнство
Династія: Барселонська
Батько: Педро IV
Мати: Леонора Сицилійська
Дружина: Марія Лопес де Луна
Маргарита де Прадес
Діти: 1 син
Автограф: Signatura-marti-huma.jpg

Медіафайли у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

ІнфантРедагувати

Походив з Барселонської династії. Син Педро IV, короля Арагону, Валенсії, Сардинії і Корсики, графа Барселони, та Леонори Сицилійської.

У 1373 році оженився на представниці аристократичного роду де Луна. Педро IV подарував синові королівство Сицилію, а той, у свою чергу, передав його синові. В 1380 році Мартина було призначено регентом Сицилії при малій королеві Марії, яка в 1390 році була видана заміж за Мартина Молодшого.

У 1387 році отримав від брата-короля Хуана I титул герцога Монблан. У 1390 році очолив війська Арагону під час війни з графством Арманьяк. Того ж року завдав поразки графу Жану III.

На той час влада монарха на острові перетворилася у фікцію. Всіма справами займалися чотири барони. Підтримувані папою риським Боніфацієм IX, вони уклали союз проти нового короля, але 1392 року на острів прибув Мартин на чолі великого війська, яке надав тому брат Хуан I. Переманивши на свій бік декількох місцевих баронів, він досить швидко зайняв всю Сицилію, і вже восени того ж року Мартин Молодший і Марія були повсюдно визнані королем і королевою.

Втім варто було Мартину Старшому залишити Сицилію, як там знову спалахнуло повстання. Короля Мартина Молодшого було вигнано з усіх міст, окрім Мессіни, Сіракуз і Катанії. Він звернувся за допомогою до одного зі своїх друзів, Бернардо де Кабрері. Той, взявши в борг 150 тисяч флоринів, найняв військо і в наприкінці 1393 року привів його на Сицилію. Повстання баронів було жорстоко придушене, але після цього Мартин Молодший не міг повністю розповсюдити владу на увесь острів. Тут він перебував до 1397 року.

КорольРедагувати

У 1396 році після смерті брата Хуана I успадкував трон Арагону. Оскільки Мартин Старший ще перебував на Сицилії, то тимчасово кермо влади взяла його дружина. У Мартина I почалися проблеми в Арагоні. На трон почали претендувати зяті Хуана I, спочатку граф Матьє де Фуа, а потім Людовик II, король Неаполя. Втім Мартин I зумів відстояти трон.

Водночас король відразу спрямував допомогу синові. В свою чергу сицилійські барони остаточно занепали духом і припинили опір. Наприкінці року арагонський король залишив Сицилію, устворивши при сина регентську раду.

У 1398 і 1399 роках здійснив два походи проти маврів до Північної Африки, спробувавши захопити міста Теделіс і Бона. У 1398 році надав військову допомогу антипапі Бенедикту XIII. Останній деякий час перебував в Валенсії. У 1403 році підписав мирну угоду з піратами Алжиру. У 1406 році втратив першу дружину.

У 1409 він зробив чергову спробу відновити контроль над Сардинією, спрямувавши туди сина. Останній у битві при Сан-Луїджі розгромив незалежне князівство Арборея, союзника Генуї. Незабаром після цього Мартин Молодший помер від хвороб, Мартин I все таки приєднав Сардинію і Сицилію (спадок сина) безпосередньо до Арагону. Того ж року оженився на своїй кузині.

Оскільки інших спадкоємців король не мав, в Арагоні почалися заворушення. Мартин I спробував врегулювати питання щодо спадщини, але намір передати трон Федеріго, побічному сину Мартина Молодшого, не знайшла підтримки у знаті. Почали створюватися конфедерації і унії, з'явилося кілька претендентів на трон.

Мартин I помер у 1410 році, призначивши родича Хайме де Урхеля генерал-губернатором земель, підвладних Арагонській короні. Після його смерті почалося дворічне міжцарів'я, що закінчилося підписанням Угоди в Каспе, за яким королем Арагона став Фердинанд з кастильської династії Трастамара.

Сім'яРедагувати

Докладніше: Барселонський дім

1. Дружина — Марія Лопес де Луна

Діти:

  • Мартин (1374/1376—1409), король Сицилії у 1380—1409 роках
  • Хайме (1378)
  • Хуан (1380)
  • Маргарет (1384/1388)

2. Дружина — Маргарита де Прадес

Дітей не було

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Bisson, Thomas N. The Medieval Crown of Aragon: A Short History. Oxford: Clarendon Press, 1986. ISBN 0-19-821987-3.
  • Mestre i Campi, Jesús (Dir.). Diccionari d'Història de Catalunya. Edicions 62, 1998, p. 658—659, entrada: «Martí I». ISBN 84-297-3521-6.
  • Henri Bresc und Jaume Sobrequés i Callicó: Martin I. ‘el Humano’. In: Lexikon des Mittelalters (LexMA). Band 6, Artemis & Winkler, München/Zürich 1993, ISBN 3-7608-8906-9, Sp. 339—340.
  • Rafael Altamira, Spagna, 1412—1516, in Storia del mondo medievale, vol. VII, 1999, pp. 546—575.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мартин (король Арагону)

  • Cawley, Charles. Aragon, kings. Medieval Lands database. Foundation for Medieval Genealogy.