Мартин Агрікола

німецький композитор, педагог та теоретик музики.

Мартин Агрікола (нім. Martin Agricola; *6 січня 1486, Свебодзін — †10 червня 1556, Магдебург) — німецький композитор, педагог та теоретик музики. Справжнє ім'я Sohr чи Sore.

Мартин Агрікола
Основна інформація
Дата народження 1486[1]
Місце народження Свебодзін, Ґміна Свебодзін, Свебодзінський повіт, Любуське воєводство, Польща
Дата смерті 10 червня 1556[2][3]
Місце смерті Магдебург, Священна Римська імперія[2]
Громадянство Німеччина
Професії композитор, музикознавець, теоретик музики
Відомі учні Jacob Praetorius the Elderd
CMNS: Файли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

З 1510 року був учителем музики в Магдебурзі, у 1526 році отримав там місце кантора і керівника міської музики («муздиректора»).

В магдебурзьких церквах Агрікола ввів німецький хорал і був серед перших музикантів, які замінили в Німеччині табулатуру партитурою. Автор шести музично-теоретичних трактатів і однієї компіляції, які (у зв'язку з його протестантськими переконаннями) прагнув писати по-німецьки (втім, з великою кількістю «латинізмів»). Особливо значущим є його віршований підручник «Інструментальна музика, по-німецьки» (1528) з численними зображеннями актуальних для того часу музичних інструментів.

Для своїх трактатів написав понад 200 прикладів чотириголосної музики. Збірка з 54 канонів на cantus firmus, складених Агріколою бл. 1545 року[4] в дидактичних цілях (як навчальний посібник для німецьких музичних шкіл), — цінний пам'ятник німецької інструментальної музики XVI століття.

ТвориРедагувати

  • Короткий виклад теорії музики по-німецьки («Eine kurze deutsche Musica», Віттенберг, 1528; третє видання під назвою «Хорова музика по-німецьки» — «Musica choralis deutsch», 1532).[5]
  • Інструментальна музика по-німецьки («Musica instrumentalis deutsch», Віттенберг, 1529); друга редакція — там же, 1545).
  • Багатоголоса музика по-німецьки («Musica figuralis deutsch» (Віттенберг, 1532)[6]; з додатком «Про числові відношення» (De proportionibus).
  • Схолії до праці про плавну музику[7] Венцеслава Філомата («Scholia in musicam planam Venceslai Philomatis»; s.l., 1538).
  • Основи музики («Rudimenta musices», Віттенберг, 1539).
  • Публічні питання про музику («Quaestiones vulgatiores in musicam», Магдебург, 1543).[8]
  • Музичні витяги з попередніх праць про музику («Musicae ex prioribus editis musicis excerpta», Магдебург, 1547).

ПриміткиРедагувати

  1. Grove Music OnlineISBN 978-1-56159-263-0
  2. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119209314 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Канони видані посмертно у Віттенберзі в 1561 р. у складі книги «Дві книги музики» (лат. «Duo libri musices»). Нині відомі під назвою «Інструментальні пісні» (нім. «Instrumentische Gesänge»).
  5. «Хорову музику» Агрікола описує як моноритмічне четирьохголосся, в якому всі тривалості однакової величини.
  6. Див. cantus figuratus.
  7. Тобто про григоріанську монодію.
  8. Дидактичний матеріал для публічних диспутів про музику (музичний етос, антична музична культура і т. д.).