Відкрити головне меню

Володимир Володимирович Мартинюк (нар. 27 серпня 1968) — радянський та український футболіст, який грав на позиції нападника та півзахисника. По закінченні футбольної кар'єри — український футбольний тренер.

Ф
Володимир Мартинюк
Особові дані
Повне ім'я Володимир Володимирович Мартинюк
Народження 27 серпня 1968(1968-08-27) (50 років)
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція нападник, півзахисник
Юнацькі клуби
«Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1985—1986 СРСР «Океан» (Керч) 14 (1)
1989 СРСР «Уралан» 3 (0)
1989 СРСР «Океан» (Керч) 1 (0)
1989 СРСР «Волинь» (Луцьк) 18 (1)
1990 СРСР «Нафтовик» (Охтирка) 4 (0)
1991 СРСР «Авангард» (Рівне) 4 (0)
1992 Україна «Рось» (Біла Церква) 1 (0)
1992 Україна «Автомобіліст» (Суми) 21 (1)
1993 Україна «Закарпаття» 7 (0)
1993 Україна «Кривбас» КР 1 (0)
1993 Україна СБТС (Суми) 12 (2)
1996 Україна «Керамік» (Баранівка) 3 (0)
1996 Україна «Оболонь» 2 (1)
1996–1997 Україна «Факел» (Варва) 6 (0)
1996-1997 Угорщина «Дунаферр» 17 (2)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Зміст

Кар'єра футболістаРедагувати

Володимир Мартинюк є вихованцем дитячо-юнацької школи київського «Динамо», де його першим тренером був колишній футболіст київського клубу Олександр Шпаков.[1] У команді майстрів молодий футболіст дебютував у 1985 році виступами за керченський «Океан», який грав у другій лізі чемпіонату СРСР. За два роки Мартинюк відіграв за клуб 14 матчів, і два роки виступав за аматорську команду «Балашиха» з Підмосков'я. У 1989 році футболіст зіграв 1 матч за друголіговий «Уралан» з Елісти, пізніше повернувся до «Океану». Цього ж року Володимир Мартинюк перейшов до складу луцького клубу «Волинь». У чемпіонському для волинян сезоні футболіст зіграв лише 18 матчів[2], що не завадило йому отримати разом із іншими гравцями команди золоті медалі переможців чемпіонату УРСР.[3] По закінченні сезону Мартинюк покинув «Волинь», і став гравцем охтирського «Нафтовика», а наступного року — рівненського «Авангарду», проте в обох клубах зіграв лише по 4 матчі за сезон. У чемпіонаті незалежної України футболіст дебютував матчем за першолігову білоцерківську «Рось», проте у команді зіграв лише 1 матч, і перейшов до складу іншої першолігової команди «Автомобіліст» із Сум, у якій грав до кінця 1992 року. З початку 1993 року став гравцем іншої першолігової команди — ужгородського «Закарпаття», а закінчив сезон дебютом у вищій лізі України за криворізький «Кривбас» в матчі проти одеського «Чорноморця», проте цей матч так і залишився для футболіста єдиним проведеним у вищому дивізіоні. Після завершення сезону 1992—1993 Мартинюк повернувся до сумського клубу, який вже виступав під назвою СБТС, і виступав у ньому до кінця 1993 року. Після невеликої перерви у виступах у великому футболі Володимир Мартинюк у 1996 році грав за друголіговий клуб «Керамік» із Баранівки, а пізніше за інші друголігові клуби «Оболонь» та «Факел», проте у кожному з них футболіст зіграв лише по кілька матчів. Останнім професійним клубом для Володимира Мартинюка став угорський «Дунаферр», у складі якого футболіст грав у сезонах 1996—1997 та 1997—1998. Після закінчення виступів в угорському клубі Мартинюк повернувся в Україну, де протягом року грав за аматорський клуб «Рефрижератор» із Фастова, після чого остаточно завершив кар'єру футболіста.

Після закінчення кар'єри футболістаРедагувати

Після завершення виступів на футбольних полях Володимир Мартинюк розпочав тренерську діяльність. Володимир Мартинюк тренував аматорську команду «Хілд-Любомир» із Ставища, із яким вигравав Меморіал Віталія Голубєва, пізніше очолював київський аматорський клуб «Переможець».[4]

ДосягненняРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Волинь. Довідник-календар / Упоряд. Сергій Грудняк, Микола Затовканюк. — Луцьк, 1992. — 64 с.