Мартинець Михайло Петрович
Миха́йло Петро́вич Мартинéць (* 1859, Солотвин — 8 червня 1919, Луквиця (Присліп) (нині Богородчанський район Івано-Франківської області) — міністр земельних справ (Державний секретар) ЗУНР.
| Мартинець Михайло Петрович | |
|---|---|
| Михайло Петрович Мартинець | |
| Народився | 1859 Солотвин, Королівство Галичини і Володимирії |
| Помер | 8 червня 1919 біля с. Погар ·розстріляний польськими військами |
| Поховання | Луквиця (Присліп) |
| Країна | .svg){kind=small} Австро-Угорщина →  ЗУНР ЗУНР |
| Національність | українець |
| Діяльність | інженер лісівництва, боротьба з розливами річок |
| Відомий завдяки | міністр земельних справ Земельного секретаріату ЗУНР |
| Alma mater | Львівський політехнічний університет, Віденський університет |
| Знання мов | українська, латина, німецька і польська |
| Конфесія | греко-католик |
Життєпис
ред.Закінчив Львівський політехнічний та Віденський університет, інженер лісівництва. В 1900—1914 роках працював при міністерстві керівником відділу регуляції гірських потоків у Галичині з центром служби у Самборі. Випустив монографію про методи боротьби з розливами гірських річок. За заслуги призначений радником Віденського імператорського двору. В 1916—1918 роках працював керівником Централі відбудови краю у Львові.
Брав активну участь у Листопадових подіях. 12 листопада 1918 на засіданні УНРади з пропозиції Голови Державного Секретаріату ЗУНР Костя Левицького призначений заступником державного секретаря публічних робіт.
У грудні 1918 року інженер Мартинець призначений Державним секретарем земельних справ ЗУНР, працював над законом про земельну реформу в комісії під головуванням Л. Бачинського. Йому підпорядковувалися «рільничі референти» при державних повітових комісаріатах.
19 січня 1919 року видано спільний обіжник секретаріату земельних та внутрішніх справ (Іван Макух) щодо організції роботи в повітах повітовими комісарами.
21 лютого видається спільне розпорядження секретаріатів земельних та внутрішніх справ «Про примусове використання землі в 1919 р.» — всі придатні для обробітку землі мали бути оброблені.
7 березня земельна комісія УНРади ухвалює проект закону «Основи земельної реформи», серед розробників якого був Мартинець, та доручає доопрацювати вибраному комітету — голова Л. Бачинський, члени комісії — Мартин Королюк, Роман Перфецький, Лев Петрушевич, І. Попович, о. Платонід Філяс.
14 квітня після тривалих дебатів ухвалюється з 23 параграфів закон ЗУНР про земельну реформу з зобов'язанням доопрацювати його в умовах мирного часу.
Влітку 1919 р. при відступі намагався перейти в Чехословаччину, схоплений в Прислопі польськими вояками і, разом із десятьма співробітниками міністерства, розстріляний розривними кулями без суду (разом із зятем — адвокатським кандидатом В. Падохом, Ріпецьким Всеволодом, І. Сілецьким і його сином Степаном) біля с. Погар.[1] Похований 12 червня 1919 року в Луквиці.
1999 року на могилі в Луквиці встановлений пам'ятник.
Примітки
ред.- ↑ Шкіль Олег. Інтерактивна карта “Рожнятівщина. Слідами нескорених”. Об'єкт інше № 10. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 3 лютого 2020.
Джерело
ред.- Визвольні змагання [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- ЗУНР 1918—1923. Уряди. Постаті. [Архівовано 3 лютого 2014 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Мартинець Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 924. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |