Відкрити головне меню

«Марс-1», інші назви «Супутник-23», «1962-061A», «62061A», «00450» — радянська автоматична міжпланетна станція для дослідження Марсу. Стартувала з космодрому Байконур 1 листопада 1962 року о 16:14:16 UTC за допомогою ракети-носія «Молнія» Т103-16. Перший радянський космічний апарат запущений до Марсу.

Марс-1
Mars 1 NASA.jpg
Основні параметри
COSPAR ID 1962-061A
NORAD ID 00448
Виготівник ОКБ-1
Тип апарата пролітний
Проліт Марсу
Штучний супутник Сонця
Дата запуску 1 листопада 1962
16:14:16 UTC
Ракета-носій «Молнія»
Номер запуску Т103-16
Космодром Байконур, майданчик 1
Технічні параметри
Маса 893,5 кг
Розміри довжина — 3,3 м,
діаметр 1,1 м
Джерела живлення дві панелі сонячних батарей площею 2,6 м², кадмій-нікелевий акумулятор
Платформа МВ2-4
Орбітальні дані
Тип орбіти геліоцентрична
Ексцентриситет 0,269
Нахил орбіти 2,68°
Період обертання 519 діб
Апоцентр 0,924 а.о.
Перицентр 1,604 а.о.

У звіті космічного командування флоту США початково позначався як «Супутник-30».

77й запуск 1962 року. 45й радянський запуск. 236й космічний апарат.

Зміст

ОписРедагувати

Апарат типу МВ2-4. Покращений апарат типу Венера.

РозміриРедагувати

Маса — 893,5 кг, довжина — 3,3 м, діаметр — 1,1 м, ширина з розкритими сонячними панелями і радіаторами — 4 м.

Внутрішній тиск — 1,1 атм.

Циліндричний корпус мав дві частин:

Верхня, довжиною 2,7 м — орбітальний відсік з системами управління і рушійною установкою.
Нижня, довжиною 0,6 м — відсік апаратури з науковими приладами.

Зв'язокРедагувати

Для зв'язку використовувалися три системи:

Радіопередавач з довжиною хвилі 32 см, розміщений в орбітальному відсіку, використовував антену з високим коефіцієнтом підсилення діаметром 1,7 м.
Радіопередавач з довжиною хвилі 160 см використовував дві неспрямовані антени на кінцях панелей сонячних батарей.
Радіопередавач з довжиною хвилі 8 см, розміщений у відсіку апаратури, призначався для передачі телевізійних зображень.

Також у відсіку апаратури розміщувався імпульсний передавач з довжиною хвилі 5 см.

Станція автоматично передавала інформацію раз на дві доби, а з 13 грудня — раз на пʼять діб, і могла отримувати команди з Землі.

ЖивленняРедагувати

Живлення забезпечували дві панелі сонячних батарей площею 2,6 м², розміщені на протилежних сторонах апарата. Енергія зберігалася у кадмій-нікелевому акумуляторі ємністю 42 Ампер-години.

Система терморегулюванняРедагувати

Двоконтурна рідинно-газова система терморегулювання, в якій рідина, проходячи по зовнішніх напівсферичних радіаторах з різними оптичними характеристиками, нагрівалася або охолоджувалася і відповідно підігрівала або охолоджувала газ усередині відсіків, підтримуючи температуру в межах 20-30°С.

Наукові приладиРедагувати

Магнітометр, розміщений на стрілі, прикріпленій до орбітального відсіку.

Телевізійно-фотографічне обладнання.

Спектрорефлексометр.

Вимірювачі радіації: газорозрядний і лічильник сцинтиляцій.

Спектрограф для вивчення озонових шарів.

Радіотелескоп з довжиною хвилі 150 і 1500 м.

Детектор мікрометеоритів.

Позиціювання і орієнтація здійснювалися за допомогою датчиків Сонця і зірок.

ПолітРедагувати

1 листопада 1962 року о 16:14:16 UTC з космодрому Байконур ракетою-носієм «Молнія» Т103-16 було запущено Супутник-23 (розгінний блок з АМС) на низьку опорну орбіту з перигеєм 157 км і апогеєм 238 км і нахилом орбіти 65°.

Розгінний блок вивів станцію на міжпланетну траєкторію і відокремився, станція розгорнула сонячні батареї.

На початку польоту телеметрія повідомила про витік в одному з клапанів системи орієнтації, тому апарат переключили в стабілізацію гіроскопами.

АМС «Марс-1» активно працювала протягом чотирьох з половиною місяців, за які було здійснено 61 сеанс радіозв'язку і передано на борт близько 3000 радіокоманд. Інформація надходила раз на дві доби, а з 13 грудня — раз на пʼять діб.

У результаті пошкодження системи орієнтації 21 березня 1963 року на відстані близько 106 млн км був отриманий останній сигнал зі станції.

16 травня 1963 радянське інформаційне агентство «ТАСС» повідомило про втрату звʼязку з апаратом 21 березня.

19 червня 1963 станція пройшла за 193 тис. км від планети Марс і згодом вийшла на навколосонячну орбіту.

Завдання польотуРедагувати

  • Дослідження радіо-магнітних полів та радіозв'язку у міжпланетному просторі.
  • Загальне дослідження космосу
  • Фотографування поверхні планети Марс з подальшою передачею зображення на Землю.

РезультатиРедагувати

На висотах 6 тис. — 40 тис. км від Землі апарат раз на дві хвилини фіксував зіткнення з мікрометеоритом, оскільки політ відбувався під час метеоритного дощу тауридів[en]. Подібну щільність було зафіксовано на відстані 20 млн — 40 млн км від Землі.

У міжпланетному просторі було зафіксовано напруженість магнітного поля 3-4 гамми зі стрибками до 6-9.

Зафіксовано сонячний вітер.

Вимірювання космічних променів виявило подвоєння їхньої інтенсивності після 1959.

Було виявлено радіаційні пояси.

У результаті пошкодження системи орієнтації 21 березня 1963 року на відстані близько 106 млн км був отриманий останній сигнал зі станції, тому 19 червня 1963 станція пройшла за 193 тис. км від планети Марс без фотографування поверхні й згодом вийшла на навколосонячну орбіту.

ДжерелаРедагувати

  • Марс-1 у каталозі НАСА(англ.)
  • Марс-1 на космічних сторінках Гюнтера(англ.)
  • Марс-1 Космічна енциклопедія(англ.)
  • Марс-1 Енциклопедія космічних апаратів(англ.)

Див. такожРедагувати