Вікіпедія

Маркус Міллер

Вільям Генрі Маркус Міллер молодший (англ. William Henry Marcus Miller Jr.; нар. 14 червня 1959) — американський джазовий композитор, продюсер та мультиінструменталіст, більше знаний, як бас-гітарист.

Маркус Міллер
Marcus Miller
Зображення
Маркус Міллер на фестивалі Leverkusener Jazztage. 2017 р.
Маркус Міллер на фестивалі Leverkusener Jazztage. 2017 р.
Основна інформація
Повне ім'яWilliam Henry Marcus Miller Jr.
Дата народження14 червня 1959(1959-06-14) (65 років)
Місце народженняНью-Йорк, США
Роки активності1975 —дотепер
ГромадянствоСША США
Професія
ОсвітаВища школа Фіорелло Г. Лаґуардіяd
Інструменти
Жанр
Гурт
  • SMV
  • Fuse One
  • Jamaica Boys
Співпраця
Лейбл
Нагороди

Grammy Award:
· 1991 Найкраща R&B пісня[1]
· 2001 Найкращий альбом сучасного джазу[2]
2010 Victoires du jazz[3]

2013 Edison Music Award за життєві досягнення в джазі[4]
marcusmiller.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Впродовж своєї кар'єри Міллер працював із багатьма видатними виконавцями: трубачем Майлсом Девісом, піаністом Гербі Генкоком, співаком Лютером Вандроссом, із саксофоністами Девідом Санборном, Гровером Вашингтоном Молодшим, водночас успішно підтримуючи сольну кар'єру.

Міллер створив музику і численні саундтреки до фільмів і телевізійних серіалів, загалом взявши участь у створенні понад 200 кіно- і телепроєктів.

Життя та кар'єра

ред.

Ранні роки

ред.

Маркус Міллер народився 1959 року в Брукліні, Нью-Йорк, США, в родині інспектора нью-йоркського метрополітену Вільяма Міллера (англ. William Miller) та медичної сестри Берніс Міллер.[5]

Батько Маркуса був також церковним органістом і керівником хору, а дід — єпископом маленької африканської єпископальної церкви в Брукліні. Після служби вся родина спускалася у підвал церкви, співала та музицировала. Музикантами були батькові кузени, один з яких, Вінтон Келлі, видатний джазовий піаніст.[6]

З восьми років Маркус вчився грати на блокфлейті, 1969 року разом з батьками перебрався до Квінза, району Джамейка, і у тамтешній школі навчався грі на кларнеті. Проте ані кларнет, ані (згодом) саксофон не дозволяли грати у гурті R&B. У 12 років Маркус вперше спробував бас-гітару і, за його власними словами, закохався в неї.

Два роки по тому Міллер вступив до Вищої школи музики та мистецтва в Нью-Йорку[7], де потоваришував з барабанщиком Кенні Вашингтоном і вперше познайомився з джазом. У Вищій школі він спеціалізувався на кларнеті, а також відвідував заняття з теорії музики, композиції і грав у шкільному симфонічному оркестрі.

Одночасно Маркус самостійно вчився грі на бас-гітарі, наслідуючи техніку гри Ларрі Грема, під значним впливом басистів Стенлі Кларка, Ентоні Джексона, Жако Пасторіуса[7], і незабаром досяг професійного рівня. За короткий час Маркус Міллер вже мав ім'я серед нью-йоркської джазової спільноти, грав на бас-гітарі у клубах, 1976 року брав участь у студійних записах джазового флейтіста Боббі Хамфрі і написав для нього свої перші композиції.[6] Чотири роки (1975 —1979) Міллер відвідував Куінз Колледж (англ. Queens College), але покинув навчання несумісне з професійною діяльністю музиканта-виконавця.

Професійна кар'єра

ред.
 
Виступ Міллера в клубі Парадізо. Амстердам, 2007

На початку кар'єри Маркус, що багато грав як сайдмен та сесійний виконавець, три роки поспіль отримував нагороду Most Valuable Player Національної академії мистецтва і науки звукозапису США, призначенної для визнання студійних музикантів, і врешті отримав статус «Заслужений виконавець» (англ. Player Emeritus).

У 1978—1979 роках Міллер входив до складу музичного гурту американського телевізійного шоу Saturday Night Live на каналі NBC. В цей час він знайомиться з співзнасновником шоу, саксофоністом Девідом Санборном. 1980 року був записаний відомий альбом Санборна Voyeur. Маркус Міллер взяв участь у його створенні як композитор, бас-гітарист та мултиінструменталіст. Йому належить авторство трьох композицій альбому, зокрема All I Need is You, за виконання якої Санборн отримав Греммі Best R&B Instrumental Performance 1981 року.[8]

Перші сольні R&B альбоми Міллера Suddenly (1983) та Marcus Miller (1984) були записані на студії Warner Bros..

Після кількох років гастролей в гурті Майлза Девіса на початку 80-х років, між Міллером і Девісом склалися тісні професійні та особисті стосунки, що призвело до творчої співпраці над відомими альбомами Майлза Девіса: The Man with the Horn (1981), Star People (1983), Tutu (1986), Music from Siesta (1987), Amandla (1989). Якщо в перших альбомах Міллер був тільки виконавцем, під час створення трьох останніх він став продюсером і аранжувальником. В зірковому для Міллера альбомі Tutu він виступає в ролі аранжувальника, виконавця-басиста та мультиінструменталіста, продюсера, композитора (з восьми композицій альбому Міллеру належить авторство у п'ятьох). Tutu став визначним джазовим альбомом 80-х років, Майлз отримав «Греммі» як Кращий джазовий інструментальний виконавець. Попри суперечливі відгуки критики щодо альбому, вклад Маркуса Міллера без сумнівів охарактеризовано як блискучий. Сам Міллер з цього приводу відзначав:[9]

  Я зробив усе разом з Майлзом, і ніколи б не зробив цю музику, якби це не було для нього. Я маю на увазі, до кого ще я міг би піти з цими гармоніями або такими ритмами?  

1981 року Міллер як бас-гітарист вперше взяв участь у записі альбому видатного соул-виконавця Лютера Вандросса. Від того часу він близько двадцяти років поспіль незмінно присутній у творчості Вандросса, починаючи з альбомів The Night I Fell in Love (1985), Give Me the Reason (1986), Any Love (1988) Міллер виступає не просто виконавцем, а продюсером, співавтором, бас-гітаристом і мультиінструменталістом. Створена Вандроссом, Маркусом Міллером і Тедді Ванном композиція Power Of Love/Love Power з альбому Power of Love (1991) отримала Греммі як найкраща R&B пісня 1991 року.

 
Маркус Міллер на Стокгольмському джазовому фестивалі. 2009

1987 року Міллер, разом з барабанщиком Ленні Уайтом та вокалістом Марком Стівенсом, взяв участь у створенні альбому The Jamaica Boys. Ця робота досить прохолодно сприйнята слухачами і критиками. Наступні два сольних альбоми Міллера The Sun Do not Lie (1993) і Tales (1995), мали більш схвальну реакцію. 

Між 1988 та 1990 роками Міллер був музичним директором музичного джазового шоу Недільна ніч (англ. Sunday Night) та штатним бас-гітаристом гурту Sunday Night Band на каналі NBC.[10]

Після успішного Live & More (1998), Міллер випустив альбом M2 (M-Squared) і 2001 року виграв свою другу «Греммі» за Кращий альбом сучасного джазу.

Високу оцінку слухачів отримали також його альбоми Silver Rain (2005), Marcus (2008), Renaissance (2012), Afrodeezia (2015), Laid Black (2018)[11] 

Нагороди і визнання

ред.
  • 1991 Grammy Award в категорії Найкраща R&B пісня Power Of Love/Love Power (Лютер Вандросс, Маркус Міллер та Тедді Ванн)
  • 2001 Grammy Award в категорії Найкращий альбом сучасного джазу M2
  • 2010 «Перемоги джазу» (фр. Victoires du jazz), щорічна джазова премія Франції
  • 2013 «Edison Music Award» за життєві досягнення в джазі
  • 2013 Нагорода «Soul & Jazz Icon Award» громадського радіомовлення Нідерландів NPO Radio 6[12]
  • 2013 Міллер призначений ЮНЕСКО артистом заради миру і представником проекту The Slave Route Project.[13]
  • 2010 Найкращий електричний басист на думку читачів Jazz Times[14]
  • 2011 Найкращий електричний басист на думку читачів Down Beat[15]
  • 2012 Найкращий електричний басист на думку критиків Jazz Times[16]
  • 2016 Найкращий електричний басист на думку читачів[17] та критиків[18] Down Beat

Виступи в Україні

ред.

15 листопада 2007 року Маркус Міллер дав прес-конференцію і концерт у Жовтневому палаці за програмою фестивалю Do#Dж 2007.[19]

28 липня 2008 року разом з Фредерико Пена (клавішні) та Алексом Ганом (саксофон) Міллер виступив у Києві[20]

2 листопада 2013 року Міллер знов виступав у київському Міжнародному центрі культури і мистецтв[21]

1 липня 2018 року Маркус Міллер виступив на сцені ім. Едді Рознера VIII міжнародного джазового фестивалю Leopolis Jazz Fest[22] разом з Алексом Ганом (саксофон), Расселом Ганном (труба), Бреттом Вільямсом (клавішні) та Алексом Бейлі (барабани).[23]

Інструменти та обладнання

ред.

Міллер має значну колекцію 4-, 5-, 6-струнних електричних, а також безладових і акустичних бас-гітар. Довгий час він користувався переважно Fender Jazz Bass 1977 року, модифікованою Роджером Садовськи з попереднім підсилювачем фірми Bartolini та мостом Badass, тією самою бас-гітарою, з якою записувався з Майлзом Девісом на початку 80-х. Зараз використовує резервні копії з тієї ж епохи, модифіковані так само, як і оригінал.[24][25]

Є в колекції Маркуса Міллера 5-струнний безладовий бас роботи Вадима Медвідя, українського майстра, який зараз працює в США[26]

З 2015 року компанія Dunlop розпочала випуск басових струн Marcus Miller Super Bright, ендорсером яких є Маркус.[27] Того ж року Маркус розпочав рекламувати гітари Sire.[28]

Фільмографія

ред.

Окрім студійних записів та гастрольної діяльності, Міллер відомий, як кінокомпозитор і музикант. Він написав музику і численні саундтреки до фільмів і телевізійних серіалів, загалом взяв участь у створенні понад 200 кіно- і телепроєктів.[29]

  • 2002: Шахраї
  • 2003: Позбав нас від Єви
  • 2003: Голова держави
  • 2004: Порушення всіх правил
  • 2005: Викуп Кінга
  • 2006: Збережи останній танок 2
  • 2007: Здається, я кохаю дружину
  • 2007: Це Різдво
  • 2008: Грім
  • 2008: Перша неділя
  • 2009: Добре волосся
  • 2009: Одержимість
  • 2012: Думай як чоловік
  • 2014: Про останню ніч
  • 2017: Маршалл

Дискографія

ред.

Міллер має величезну дискографію та постійно гастролює світом. Нижче зазначена лише невелика частка його робіт.

Як лідер

  • 1983: Suddenly
  • 1984: Marcus Miller
  • 1993: The Sun Don't Lie
  • 1995: Tales
  • 1998: Live & More
  • 2000: Best of '82-'96
  • 2001: M²
  • 2002: The Ozell Tapes
  • 2005: Silver Rain
  • 2006: Power — Essential of Marcus
  • 2006: Another Side of Me
  • 2007: Free
  • 2008: Marcus
  • 2008: Panther — Live
  • 2008: Thunder з гуртом SMV
  • 2008: The Other Tapes
  • 2010: A Night in Monte Carlo — Live 2009
  • 2011: Tutu Revisited — Live 2010
  • 2012: Renaissance
  • 2012: Live in Lugano — July 2008
  • 2015: Afrodeezia
  • 2018: Laid Black

Як сесійний музикант

з Гровером Вашингтоном молодшим

  • 1980: Winelight
  • 1981: Come Morning
  • 1982: The Best Is Yet to Come
  • 1984: Inside Moves

з Лютером Вандроссом

  • 1981: Never Too Much
  • 1983: Busy Body
  • 1985: The Night I Fell in Love
  • 1985: 'Til My Baby Comes Home
  • 1985: It's Over Now
  • 1986: I Really Didn't Mean It
  • 1986: Give Me the Reason
  • 1987: Stop to Love
  • 1987: See Me
  • 1988: Luther in Love
  • 1988: Any Love
  • 1988: She Won't Talk to Me
  • 1989: The Best of Love
  • 1989: Come Back
  • 1991: The Rush
  • 1991: Power of Love
  • 1993: Never Let Me Go
  • 1993: Heaven Knows
  • 1995: This Is Christmas
  • 1996: Your Secret Love
  • 1996: I Can Make It Better
  • 1998: I Know
  • 2001: Luther Vandross
  • 2003: Dance with My Father
  • 2007: Love, Luther

з Жаном-Мішелем Жарром

  • 1984: Zoolook

з Діззі Гіллеспі

  • 1984: Closer to the Source]]

з Девідом Санборном

  • 1980: Hideaway
  • 1981: Voyeur
  • 1981: As We Speak
  • 1982: Backstreet
  • 1984: Straight to the Heart
  • 1986: Double Vision (з Бобом Джеймсом)
  • 1987: Change of Heart
  • 1988: Close-Up
  • 1991: Another Hand
  • 1992: Upfront
  • 1994: Hearsay
  • 1995: Pearls
  • 1995: Lovesongs
  • 1996: Songs from the Night Before
  • 1999: Inside

з Майлзом Девісом

  • 1981: The Man with the Horn
  • 1982: We Want Miles
  • 1983: Star People
  • 1986: Tutu
  • 1987: Music From Siesta
  • 1989: Amandla
  • 2002: The Complete Miles Davis at Montreux

з Селою Сью

  • 2018: Que sera sera

з Jamaica Boys

  • 1987: The Jamaica Boys
  • 1989: The Jamaica Boys II: J. Boys

Примітки

ред.
  1. ↑ 34th Annual GRAMMY Awards [Архівовано 13 листопада 2016 у Wayback Machine.] GRAMMY.com
  2. ↑ 44th Annual GRAMMY Awards [Архівовано 14 квітня 2017 у Wayback Machine.] GRAMMY.com
  3. ↑ Palmarés des victories du jazz 2010 (фр.). SNEP - Syndicat National de l'édition Phonographique. Архів оригіналу за 2 липня 2018.
  4. ↑ Edison Jazz/World Muziekprijs Winnaars 2013 (нід.). edisons.nl. Архів оригіналу за 18 липня 2019.
  5. ↑ James McBride (11 жовтня 1987). Marcus Miller's talent for the top (англ.). The Washington Post. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
  6. ↑ а б Jon Liebman (2011). Marcus Miller Exclusive interview. forbassplayersonly.com (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2018.
  7. ↑ а б Ian Carr, Digby Fairweather, Brian Priestley, Charles Alexander (2004). The Rough Guide to Jazz (англ.). Rough Guides. с. 544. ISBN 1-8435-3256-5. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
  8. ↑ An evening with David Sanborn (PDF) (англ.). CAP UCLA. 2015. Архів (PDF) оригіналу за 6 липня 2018.
  9. ↑ Paul Tingen (1 березня 2002). Miles Davis: Miles on Target (англ.). Jazz Times. Архів оригіналу за 5 липня 2018.
  10. ↑ Blue Monday. New York Magazine / Vol. 21 No 45. New York Media, LLC. 14 листопада 1988. ISSN 0028-7369. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 5 липня 2018.
  11. ↑ Marcus Miller. Chart History. Jazz Albums [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.] Billboard
  12. ↑ Radio 6 Soul & Jazz Icon Award voor Marcus Miller (нід.). NPO Radio 6. 2013. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
  13. ↑ Spokesperson for the Slave Route Project: Marcus Miller (англ.). UNESCO. 4 липня 2013. Архів оригіналу за 24 листопада 2018. Процитовано 3 липня 2018.
  14. ↑ JazzTimes2010 Readers’ Poll (англ.). Jazz Times. 1 січня 2011. Архів оригіналу за 4 липня 2018.
  15. ↑ 76th Annual DownBeat Readers Poll (англ.). Jazz Online. 8 серпня 2012. Архів оригіналу за 4 липня 2018.
  16. ↑ The 2012 Expanded Critics’ Poll. Jazz Times. 14 березня 2013. Архів оригіналу за 3 вересня 2019.
  17. ↑ 81st Annual DownBeat Readers Poll Winners / Schneider & Washington Among DownBeat Readers Poll Winners (англ.). Down Beat. 28 жовтня 2016. Архів оригіналу за 29 липня 2019.
  18. ↑ 81st Annual DownBeat Readers Poll Winners / Washington, Iyer Among Winners in 2016 DownBeat Critics Poll (англ.). Down Beat. 1 червня 2016. Архів оригіналу за 29 липня 2019.
  19. ↑ Владислав Кирющенко (15 листопада 2007). Marcus Miller в Киеве. Пресс-конференция и концерт. BassBel (рос.). Архів оригіналу за 4 квітня 2019. Процитовано 3 липня 2018.
  20. ↑ Тетяна Узун (29 липня 2008). Свидание с джазменом в шляпе. ХайВей (рос.). Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 3 липня 2018.
  21. ↑ Ритм життя та смерті. Український тиждень. 7 листопада 2013. Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 3 липня 2018.
  22. ↑ У Львові виступив легендарний музикант Маркус Міллер. zaxid.net. 2 липня 2018. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
  23. ↑ Marcus Miller. leopolisjazz.com. 14 червня 2018. Архів оригіналу за 14 червня 2018. Процитовано 3 липня 2018.
  24. ↑ James Rotondi (6 вересня 2012). Interview: Marcus Miller. premierguitar.com (англ.). Архів оригіналу за 12 січня 2017. Процитовано 3 липня 2018.
  25. ↑ E.E.Bradman (8 червня 2016). The One: Marcus Miller's 1977 Fender Jazz Bass. bassplayer.com (англ.). Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 3 липня 2018.
  26. ↑ Джазмен із «Коломийок». № 5. Український тиждень. 30 листопада 2007. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
  27. ↑ Marcus Miller. Simply put, Marcus Miller is a living legend. jimdunlop.com. 22 квітня 2017. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
  28. ↑ Marcus Miller, the real HERO behind SIRE. sire-revolution.com. 2015. Архів оригіналу за 29 січня 2019. Процитовано 4 липня 2018.
  29. ↑ Marcus Miller IMDb.com

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Маркус Міллер
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маркус_Міллер&oldid=43584429