Відкрити головне меню

Маринич Григорій Васильович (* 17 (29) листопада 1876(18761129), с. Гупалівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії, нині - Магдалинівського району Дніпропетровської області — † 11 квітня 1961, Дніпропетровськ) — український драматичний актор характерного плану і співак (тенор).

Маринич Григорій Васильович
Маринич Григорій Васильович.jpg
Інші імена Грицько Маринич
Народився 17 (29) листопада 1876(1876-11-29)
Гупалівка Магдалинівського району Дніпропетровської області
Помер 11 квітня 1961(1961-04-11) (84 роки)
Дніпропетровськ
Діяльність театральний актор, співак (тенор)
Нагороди та премії
Народний артист УРСР Народний артист УРСР (1943)

Виступав у трупах П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, в Театрі Миколи Садовського (1911—1914)[1], в Дніпропетровському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка.

Народний артист УРСР (1943).

ЖиттєписРедагувати

Григорій Маринич народився 17 (29) листопада 1876(18761129) на Катеринославщині.

Рано залишившись без батька, був змушений наймитувати. В юнацькі роки служив у Полтавському кадетському корпусі. Під час російсько-японської війни воював на фронті, звідки повернувся зі срібною Георгієвською медаллю “За хоробрість”.[2]

Любов до пісень і поезії привели його на театральну сцену. Спочатку він грав в аматорських драматичних гуртках, а з 1906 року пройшов велику акторську школу у трупах корифеїв театру Панаса Саксаганського та Івана Карпенка-Карого.

1910 року виступав у трупі антрепренера Т. Колесниченка.[3]

В 1900-х роках брав участь у перших звукозаписах на патефонну платівку українських пісень і декламацій (в тому числі на слова М. Л. Кропивницького)[4], зокрема є відомості про запис вокальних творів Марка Лукича «За сонцем хмаронька пливе» і «Де ти бродиш, моя доле» у виконанні дуету Грицька Маринича (тенор) й Уколова (баритон).[5]

З 1911 до 1914 виступав у знаменитому Театрі Миколи Садовського.

1917-1918 — в Національному зразковому театрі.

1919 — в Народному театрі на чолі з П. Саксаганським.

З 1920 — в Українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка і Полтавському театрі.

1921—1924 — в аматорському театрі в Курську.[6]

З 1925 до 1957 — актор Дніпропетровського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. [3]

В 1943 році Григорію Васильовичу було присвоєно звання Народного артиста УРСР.

У театрі імені Т. Шевченка в Дніпропетровську актор працював з дня його заснування і до кінця своєї творчої діяльності. За той час створив сотні образів. Дід Кирило у п’єсі “Дві сім’ї” Марка Кропивницького, війт в “Украденому щасті” Івана Франка, Терешко Сурма в “Суєті” Івана Карпенка-Карого.[2] Вважається майстром епізоду.[7]

Племінником Григорію Мариничу доводився заслужений діяч мистецтв Білорусі живописець Іван Семенович Дмухайло (1914-2007), народжений у с. Топчине неподалік від Гупалівки, і померлий у Мінську.

РоліРедагувати

Григорій Маринич зіграв близько 500 ролей:[3]

  • Бобчинський («Ревізор» М. Гоголя)
  • Сват («Назар Стодоля» Т. Шевченка)
  • Свідок («По ревізії» М. Кропивницького)
  • Куць («Лісова пісня» Л. Українки)
  • Ганчірник Горнінч («Ткачі» Г. Гауптмана, переклад Л. Українки)
  • Бублик («Платон Кречет» О. Корнійчука)
  • Терешко Сурма («Суєта» І. Карпенка-Карого)
  • Боцман Бухта, дід Тарас («Загибель ескадри», «В степах України» О. Корнійчука)
  • Пікалов («Любов Ярова» К. Треньова)
  • Дід Кирило («Дві сім’ї» М. Кропивницького)
  • Війт («Украдене щастя» І. Франка)

У театрі Садовського:

  • Чорт Куций («Зачароване коло» Л. Риделя)
  • Татарин («Лісова квітка» Л. Яновського)
  • Стецько («Зальоти соцького Мусія» М. Кропивницького)
  • Глухонімий горбань Жорж («Жарт життя» С. Черкасенка)

ПриміткиРедагувати

  1. Василько В. Микола Садовський та його театр. К.: 1962. с. 192
  2. а б Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат області на рік. Дніпропетровська обласна бібліотека. 2006
  3. а б в Ізборник
  4. В. М. Кропивницький. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького. — 1968. — с. 211
  5. Музичний архів М. Д. Леонтовича: каталог. — 1999. с. 37
  6. Маринич Григорій Васильовичleksika.com.ua
  7. Перший, двічі народжений Архівовано 28 січень 2015 у Wayback Machine.Голос України, 03.06.2009

ЛітератураРедагувати

  • Невтомне служіння рідному мистецтву // Зоря. — 1957. — 2 березня.
  • Левенець С. Увічнимо пам’ять актора // Прапор юності. — 1967. — 27 серпня.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: УРЕ, 1969.— с. 22, 41.
  • Маринич Григорій Васильович // УРЕ. — К.: — Т. 8. с. 477.
  • Маринич Григорій Васильович // УРЕС: В 3-х т. / Редкол.: А. В. Кудрицький та ін.— 2-е вид. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1987. — Т. 2. — с. 345.

Мемуари Григорія МариничаРедагувати

  • Маринич Г. Марко Лукич Кропивницький // Збірник статей, спогадів і матеріалів. — К.: «Мистецтво», 1955.
  • Маринич Г. Спогади про Івана Тобілевича. — Радянське мистецтво, 1945.
  • Маринич Григорій. Про Дмитра Яворницького// Іван Шаповал. Козацький батько. Кривий Ріг, 1998. - С. 102-104.