Вікіпедія

Манайло Іван Федорович

український живописець і педагог
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Манайло.

Іван Федорович Мана́йло (16 січня 1942, Ужгород — 8 лютого 2010, Ужгород) — український художник і педагог. Син Федора Манайла, батько Вікторії Манайло-Приходько.

Манайло Іван Федорович
Народження16 січня 1942(1942-01-16)
Ужгород, Угорське королівство
Смерть8 лютого 2010(2010-02-08) (68 років)
 Ужгород, Україна
Країна Угорське королівство
 СРСР
 Україна
 Угорщина
Жанрнатюрморт, портрет, пейзаж і жанрове малярство
НавчанняКиївський державний художній інститут (1966)
Діяльністьхудожник, педагог
ВчительЧичкан Леонід Ілліч
Відомі учніСопко Одарка Іванівна, Марчук Володимир Миколайович, Медвецька Агнеса Миколаївна, Іштван Молнар і Приймич Леся Юріївна
ПрацівникУжгородське училище прикладного мистецтва
БатькоМанайло Федір Федорович

Життєпис

ред.

Народився 16 січня 1942 року в місті Ужгороді (нині Закарпатська область, Україна). 1966 року закінчив художньо-педагогічний факультет Київського художнього інституту[1], був учнем Леоніда Чичкана.

Упродовж 1968—1973 років працював у Художньому фонді Закарпатського відділення спілки художників. З 1966 року працював викладачем, а з 1973 по 1985 рік обіймав посаду директора Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва. Серед учнів: Маргарита Берец, Наталія Борецька-Грабар, Оксана Верхова-Єднак, Одарка Долгош-Сопко, Антон Ковач, Володимир Марчук, Олександр Малеш, Агнеса Медвецька, Іштван Молнар, Олександр Мондич, Володимир Павлишин, Леся При­ймич, Михайло Приймич, Василь Свалявчик, Володимир Черепаня.

1979 року виступив ініціатором та протягом 1979—1981 років організував створення Меморіального будинку-музею Федора Манайла в Ужгороді. Протягом 1989—1993 років — менеджер Міжнародної асоціації «Інтерарт». Один із засновників і перший голова Творчого об'єднання професійних художників Закарпаття у 1990—1993 роках. 1998 року переїхав до Угорщини, де вів активну творчу і виставкову діяльність, брав участь у роботі культурного Товариства русинів Угорщини. Помер в Ужгороді 8 лютого 2010 року.

Творчість

ред.

Працював у галузях станкового (створював поліфонічні живописні портрети, багатофігурні композиції, пейзажі, натюрморти[1])[a] та монументального живопису[b], графіки[1]. Серед робіт:

станковий живопис
  • «Натюрморт» (1961);
  • «Ірма» (1962);
  • «Автопортрет» (1964);
  • «У роботі» (1966);
  • «Покоління» (1967);
  • «Лісоруби» (1969; 2005);
  • «Ранок» (1969);
  • «Біля церкви» (1969);
  • «Самотність» (1969);
  • «Морське око» (1971);
  • «Табун» (1972);
  • «Циганка» (1972);
  • серія «Пори року» (1972);
  • «Андрійко» (1973);
  • «Вітуся» (1973);
  • «Літній натюрморт» (1976);
  • «Весна» (1980);
  • «Лежача» (1988);
  • «Купальниці» (1990);
  • «Федір Манайло» (2004);
  • «Моє серце» (2005);
  • серія «Композитори та їх музика» (2006);
  • «Нащадок» (2009);
монументальні роботи
  • мозаїки для ресторану «Верховина» у місті Хусті (1971);
  • розпис спорткомплексу в місті Тюмені (1989).

Від 1961 року почав виставляти свої роботи на регіональних, всеукраїнських, закордонних виставках. Провів персональні виставки в Ужгороді 1962 року, в Тбілісі 1967 року, Ваці у 2002—2003, 2005, 2007 роках [c]), Будапешті у 2006—2007, 2009 роках.

Роботи митця зберігаються у музеях та приватних колекціях України, Угорщини, Чехії, Словаччини, Грузії, Росії, Хорватії, Австрії, Німеччини[1].

Виноски

ред.
  1. ↑ Експериментував у різних стилях від кубізму до реалізму.
  2. ↑ Виконував мозаїки для фасадів та фоє будинків культури, залів ресторанів, санаторіїв, автобусних зупинок.
  3. ↑ 2012 року тут пройшла також посмертна виставка

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Манайло Іван / zakarpat.brovdi.art.

Література

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Манайло_Іван_Федорович&oldid=43359147