Манадзуру (1934)
| «Манадзуру» | ||
|---|---|---|
| 真鶴
| ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Міноносець типу «Тідорі» | |
| Держава прапора |  Японія
| |
| Належність | 
| |
| Корабельня | верфі Fujinagata у Осаці | |
| Закладено | 22 грудня 1931 | |
| Спущено на воду | 11 липня 1933 | |
| Введено в експлуатацію | 31 січня 1934 | |
| На службі | 1934—1945 | |
| Загибель | 1 березня 1945 потоплений у Східнокитайському морі | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 535 (1933), 600 (після модернізації 1934 року) | |
| Довжина | 82,0 м | |
| Ширина | 8,1 м | |
| Осадка | 2,5 м (1933), 3,4 м (після модернізації 1934 року) | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 2 парові турбіни, 2 парові котли | |
| Потужність | 11 000 к.с. (8,2 МВт) | |
| Швидкість | 28 вузлів | |
| Дальність плавання | 1600 миль (3000 км) на швидкості 14 вузлів | |
| Екіпаж | 120 | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 3 (1х2 + 1х1) × 127-мм гармати (1933), 3 (3×1) × 120-мм / 45 калібрів гармати Тип 3 (після модернізації 1934 року) | |
| Торпедно-мінне озброєння | 4 (2х2) × 533-мм торпедних апарати (1933), 2 (1х2) × 533-мм торпедних апарати (після модернізації 1934 року)
9 глибинних бомб | |
| Зенітне озброєння | 1 х 40-мм гармата (1933), 1 × 7,7-мм кулемет (після модернізації 1934 року) | |
Манадзуру (Manazuru, яп. 真鶴) — міноносець Імперського флоту Японії типу «Тідорі», який брав участь у Другій світовій війні.
Історія створення ред.
Корабель, який став другим серед міноносців типу «Тідорі», спорудили у 1934 році на верфі «Фудзінагата» в Осаці. Кораблі цього типу первісно мали значні проблеми з остійністю, зокрема через встановлення озброєння, що не відповідало доволі незначній водотоннажності — міноносці отримали 127-мм артилерію головного калібру в баштах (з двома гарматами на носу та з 1 на кормі) та два двотрубні торпедні апарати. Після інциденту з перевертанням у 1934 році однотипного корабля «Томодзуру» всі міноносці типу пройшли серйозну перебудову. Вони отримали 120-мм гармати у щитових установках, причому тепер на кормі були 2 з 3 гармат головного калібру, оскільки одна установка зайняла місце демонтованого кормового торпедного апарату. Максимальна швидкість кораблів при цьому знизилась з 30 до 28 вузлів.[1]
Історія служби ред.
На момент вступу Японії до Другої світової війни «Манадзуру» належав до 21-го дивізіону міноносців у структурі Третього флоту, спеціалізацією якого були конвойно-десантні операції. 23—29 листопада корабель пройшов з Японії до Такао (наразі Гаосюн на Тайвані), звідки вийшов 6 грудня для безпосереднього супроводу загону, який мав здійснити висадку на островах Батанес у Лусонській протоці (японське командування запланувало кілька допоміжних десантів на Філіппіни, що мали передувати доставці основних сил до затоки Лінгайєн). Уже в перший день бойових дій 8 грудня (події на Філіппінах відбувались по іншу сторону лінії зміни дат від Перл-Гарбору) японці успішно висадились на зазначених островах (можливо відзначити, що у цій операції «Манадзуру» діяв разом зі ще 3 міноносцями та есмінцем «Ямагумо», не рахуючи менших кораблів).
17 грудня 1941-го «Манадзуру», 3 інші міноносці та «Ямагумо» вийшли з Кіруну (наразі Цзілун на Тайвані) для прикриття 3-го транспортного загону, що включав 21 транспорт та брав участь у транспортуванні сил вторгнення до затоки Лінгайєн. Висадка десанту тут відбулася в ніч проти 22 грудня, після чого «Манадзуру» прибув до Такао.
29 грудня 1941 — 2 січня 1942 «Манадзуру» ескортував конвой з Такао до острова Камігуін у Лусонській протоці, при цьому 31 грудня він здійснив рейс на південь та зняв контрадмірала з «Ямагумо», який підірвався на міні на вході до затоки Лінгайєн. 4—8 січня 1942-го «Манадзуру» провів конвой з Камігуїну до Давао на південному узбережжі філіппінського острова Мінданао (японці висадились на Камігуїні в перші дні війни, а тепер готувались до наступу з Мінданао на схід Нідерландської Ост-Індії).
9 січня 1942-го «Манадзуру» та 3 інші міноносці вийшли з Давао для участі в десанті на острів Таракан (центр нафтовидобувної промисловості біля північно-східного узбережжя острова Борнео), де в ніч проти 11 січня відбулась успішна висадка.
16—18 січня 1942-го «Манадзуру» разом зі ще одним міноносцем супроводив конвой до острова Голо (на однойменному острові у філіппінському архіпелазі Сулу). 22 січня вони вийшли з Голо та приєднались до сил вторгнення до Балікпапану (ще один центр нафтовидобувної промисловості на сході Борнео, південніше від Таракану), які в ніч на 24 грудня провели висадку десанту.
З 12 по 22 лютого 1942-го «Манадзуру» проходив у Давао ремонт машинної установки, 23—25 лютого перейшов до Балікпапану ([[на той час входила у активну фазу японська операція з висадки десанту на схід Яви), проте був вимушений знову стати на ремонт.
10 березня 1942-го 21-й дивізіон міноносців розформували, після чого «Манадзуру» передали до 23-ї особливої військово-морської бази (23rd Special Base Force), яка належала до Другого Південного експедиційного флоту, відповідального за контроль над Нідерландською Ост-Індією. 28 березня корабель прибув до Макасару (південно-західний півострів острова Целебес), після чого узявся за патрульно-ескортну службу в цьому районі.
5 травня 1942-го «Манадзуру» призначили для використання у метрополії та підпорядкували військово-морському округу Осака (Osaka Guard District). 9—23 травня корабель пройшов з Макасару до Японії, після чого понад рік ніс патрульно-ескортну службу в районі протоки Кії (веде до Внутрішнього Японського моря між островами Хонсю та Сікоку) та на комунікації між нею і Йокосукою. З 1 квітня 1943-го «Манадзуру» належав до військово-морського округу Йокосука (Yokosuka Naval District).
5 вересня 1943-го «Манадзуру» перевели до 1-го ескортного дивізіону (з 10 квітня 1944-го — у 4-му ескортному дивізіоні), після чого він ніс патрульно-ескортну службу на азійському напрямку та водив конвої до Формози і Окінави (а на початковому етапі також до Маніли).
21 лютого 1945-го «Манадзуру» ескортував конвой з Кагосіми (південне завершення Кюсю) до Окінави. 1 березня лише за десяток кілометрів від Нахи корабель був атакований та потоплений літаками авіаносного з'єднання.[2]
Література ред.
- Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
- С. В. Патянин. Эскадренные миноносцы и миноносцы Японии (1879—1945 гг.). — Санкт-Петербург, 1998. (рос.)
Примітки ред.
- ↑ Эсминцы Японии. Часть пятая. В тени старших братьев. | Корабли не танки (ru-RU) . Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 5 грудня 2021.
- ↑ Long Lancers. www.combinedfleet.com. Архів оригіналу за 5 липня 2018. Процитовано 5 грудня 2021.