Мамчур Юлій Валерійович
Ю́лій Вале́рійович Ма́мчур (нар. 15 серпня 1971, Умань, Черкаська область, Українська РСР) — український військовий льотчик 1-го класу, полковник Повітряних Сил ЗС України, командир 204-ї бригади тактичної авіації. Учасник російсько-української війни. Народний депутат України (з 10 листопада 2014) за списком блоку Петра Порошенка (№ 6 у списку)[1].
| Мамчур Юлій Валерійович | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Полковник | |||||||||
.jpg) | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження | 15 серпня 1971 (53 роки) Умань, Черкаська область, Українська РСР, СРСР | ||||||||
| Alma Mater | Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Приналежність |  Україна | ||||||||
| Вид ЗС |  Повітряні сили | ||||||||
| Рід військ | Тактична авіація | ||||||||
| Війни / битви | Вторгнення Росії в Україну | ||||||||
| Командування | |||||||||
| |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
| Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 8-го скликання | |||
| Блок Петра Порошенка | 27 листопада 2014 | — | 29 серпня 2019 |
|
| |||
Життєпис
ред.Юлій Мамчур служив у Озерненському гарнізоні[2]. На початку 2013 року льотчика 1-го класу полковника Мамчура було призначено на посаду командира 204-ї Севастопольської бригади тактичної авіації Повітряного командування «Південь». На той час його загальний наліт становив понад 900 годин[3].
3 березня 2014 року під час російсько-українського конфлікту на півострові Крим глава медіа-центру Міноборони в Криму Владислав Селезньов навів його слова: «Особовий склад бригади тактичної авіації в Бельбеку вірний народу України й Військовій присязі, зі зброєю в руках готовий до захисту територіальної цілісності України»[4]. Ця заява з'явилася після ультиматуму «невідомих» військових, що носили російську амуніцію, з вимогою до українських військових перейти на їхню сторону до 16 годин 3 березня.
4 березня українські військові провели «психологічну атаку» — без зброї, під бойовим стягом Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна та Державним прапором України, співаючи гімн України, вони рушили в бік озброєних вояків, що блокували прохід до військової частини, при цьому «невідомі формування» стріляли біля ніг українських льотчиків та у повітря[5]. В результаті переговорів протягом дня частину вдалося частково перебрати під український контроль.
12 березня на захопленій російськими спецпідрозділами території аеродрому Бельбек (військова частина А-4515) сталася пожежа, загасила її українська пожежна команда. Сайт військової частини А-4515: «Дзвінка від „марсіан“ з цього приводу не надходило. У напрямку пожежі в терміновому порядку було відправлено пожежну машину у супроводі командира бригади Юлія Мамчура. За годину до цих подій було відключення електроживлення на території адміністративних будівель частини»[6].
22 березня 2014 року, не отримавши підтримку Збройних сил України, 204-та бригада тактичної авіації на чолі з Ю. В. Мамчуром самостійно здійснювала оборону військової частини А-4515. У зв'язку з не рівним співвідношенням бойових сил та бездіяльністю керівництва міністерства оборони України на чолі з І. Й. Тенюхом, військова частина А-4515 була захоплена російськими окупаційними військами та невідомими озброєними особами. Особовий склад 204-ї бригади тактичної авіації був вимушений покинути військову частину. За повідомленнями ЗМІ, після штурму військової частини полковника Юлія Мамчура було викрадено російськими військовими. У повідомленні на офіційному сайті військової частини А-4515, командира Мамчура «насильно викликали на переговори в штаб ЧФ РФ». Командир встиг зателефонувати дружині і повідомити про те, що його захопили. За словами Лариси Мамчур, дружини полковника, її чоловіка повезли до севастопольської військової в'язниці. Разом з тим, підлеглі Мамчура заявили, що не залишать захоплену російськими військами базу, доки Мамчур не повернеться[7].
26 березня 2014 року полковник Мамчур разом з 5 іншими захопленими українськими офіцерами у супроводі російських автоматників залишив територію Криму[8]. Після повернення з полону полковник повідомив, що його 3,5 доби утримували в одиничній камері, здійснювали психологічний тиск, намагаючись переконати перейти на сторону російської армії:
Три з половиною дні мене тримали в одиночній камері. Перший день зі мною постійно розмовляли невідомі російські військові — намагалися переконати зрадити військовій присязі народу України, перейти на службу в російську армію. Потім був просто психологічний тиск — не давали спати, стукали прикладами по дверях. Самопочуття хороше, настрій бойовий. Що робитиму далі? Спочатку прийму душ, потім буду ухвалювати рішення. Слава Україні![9]
Того ж дня в.о. Президента України Турчинов заявив, що всі звільнені з полону офіцери, «які проявили стійкість і мужність» будуть нагороджені і підвищені по службі[10][11].
Після передислокації з Криму військова частина Юлія Мамчура перебазувалася до Миколаєва[12].
Одружений. Дружина Лариса. Має доньку Дарину та онуку.
Нагороди
ред.- Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов'язку[13]
- Іменна вогнепальна зброя (3 вересня 2015) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, багаторічну бездоганну службу, зразкове виконання військового обов'язку та виявлені при цьому честь і доблесть[14][15][16]
- Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (19 серпня 2016) — за значні особисті заслуги у становленні незалежної України, утвердженні її суверенітету та зміцненні міжнародного авторитету, вагомий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, культурно-освітній розвиток, активну громадсько-політичну діяльність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народу.[17]
- Медаль «15 років Збройним Силам України»
- Медаль «За сумлінну службу» I ст.
- Медаль «За сумлінну службу» II ст.
- Пам'ятний знак «За воїнську доблесть» (2014)[18]
- 11 квітня 2014 року у Вінниці нагороджений відзнакою міського голови «За честь і мужність». Почесну нагороду та грошову премію до неї вручено його доньці Дарині Мамчур[19].
- Орден святого архістратига Михаїла ІІ ст. (ПЦУ, 2019) — за заслуги перед Українською державою та помісною Православною Церквою[20].
Примітки
ред.- ↑ Позачергові вибори народних депутатів україни 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 13 листопада 2014.
- ↑ Список військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в загальній черзі у Озернянському гарнізоні. govuadocs.com.ua. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 5 березня 2014.
- ↑ У Криму відбулися командирські польоти на двох типах літаків. Офіційний сайт Кабінету міністрів України. Архів оригіналу за 26 січня 2014. Процитовано 4 березня 2014.
- ↑ Українські військові в Бельбеку не збираються здаватися росіянам — командир бригади. Українська правда. Архів оригіналу за 6 березня 2014. Процитовано 4 березня 2014.
- ↑ Беззбройні українські військові із гімном йдуть на російській спецназ. Еспресо TV. Архів оригіналу за 7 червня 2014. Процитовано 4 березня 2014.
- ↑ Окупанти навіть охороняти не вміють. Еспресо TV. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 4 березня 2014.
- ↑ Росіяни захопили підводний човен та військову частину в Бельбеку. Українська служба BBC. Архів оригіналу за 25 березня 2014. Процитовано 23 березня 2014.
- ↑ Мамчур та інші полонені в Криму звільнені та їдуть в Київ. 5 канал. 26 березня 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014.
- ↑ Мамчур: мене переконували зрадити Україні. Радіо «Свобода». 26 березня 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014.
- ↑ Турчинов: Всех пленных освободили. Censor.net. 26 березня 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014.
- ↑ Полонених військових уже звільняють - Турчинов. Українська правда. 26 березня 2014. Архів оригіналу за 28 березня 2014. Процитовано 27 березня 2014.
- ↑ Полковник Мамчур досі живе у гуртожитку — ближче до підлеглих // [[Укрінформ]], 19.06.2014. Архів оригіналу за 20.06.2014. Процитовано 20.06.2014.
- ↑ Указ Президента України від 21 серпня 2014 року № 660/2014 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 3 вересня 2015 року № 531/2015 «Про нагородження Ю.Мамчура відзнакою “Іменна вогнепальна зброя”»
- ↑ Президент нагородив іменною зброєю полковника Юлія Мамчура [Архівовано 5 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 3 вересня 2015
- ↑ Порошенко нагородив Мамчура іменною зброєю. ukranews.com. Українські Новини. 03.09.2015. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015.
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2016 року № 336/2016 «Про нагородження відзнакою Президента України – ювілейною медаллю "25 років незалежності України"»
- ↑ У Міністерстві оборони України відбулися урочисті збори до 69 річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні [Архівовано 28 вересня 2015 у Wayback Machine.] // Сайт Подільського районного у м. Києві військового комісаріату, 7 травня 2014 р.
- ↑ Полковника Мамчура нагороджено за Честь і Мужність. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 18 квітня 2014.
- ↑ Предстоятель зустрівся з полковником Юлієм Мамчуром [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] // Сайт Православної Церкви України, 11 липня 2019 р.
Посилання
ред.
- Юлий Мамчур — герой из Бельбека. «Українська правда. Життя». Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 9 березня 2014.
- Військові льотчики в телепроекті «Діалог з країною». «YouTube». Архів оригіналу за 6 липня 2014. Процитовано 4 березня 2014.
- Аеропорт Бельбек. Стан на сьогоднішній час (відеоінтерв'ю). «YouTube». Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 4 березня 2014.
- Український офіцер, що вразив світ: Полковник Мамчур обіцяє стояти до кінця (відеоінтерв'ю). «YouTube». Архів оригіналу за 6 липня 2014. Процитовано 6 березня 2014.