Малярство на склі  — один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. У малярстві (малюванні) на склі відбилися естетичні смаки народу, розуміння явищ навколишнього світу[1].

Техніка виконання має дуже багато переваг, оскільки скільки шар фарби наноситься зі звороту, відповідно, все зображення міститься під захистом скла, воно блищить і захищене від зовнішніх пошкоджень[2]. Коли під скло підкласти позлітку, то додаткова фактура посилює блиск і мерехтіння поверхні. Очевидно техніка малярства на склі була і є доволі привабливою для народних майстрів.

Історія ред.

Ця техніка сягає корінням часів Візантії та Риму і має давні традиції як у професійному, так і в народному мистецтві. Із активним поширенням листового скла іконописці почали застосовувати її для написання християнських образів.

У Центральній Європі розвиток живопису на склі припадає на 18 столітті. Техніка активно розвивалася у країнах, де здавна проживали українці, зокрема в Румунії, Словаччині, Польщі. У власне Україні живопис на склі найбільше поширився у Карпатах, на Покутті та Поділлі. У 19 столітті це мистецтво набуло значного поширення у Західній Україні і належало до пріоритетних видів живопису.

Тематика ред.

В Україні малярство на склі мало два напрями: світське та релігійне.

Найпопулярнішими сюжетами для ікон були зображення святих Миколи, Юрія, Іллі, Петра і Павло, Богородиці, Параскеви П'ятниці, Варвари, Катерини та інших.

Художники ред.

Серед українських художників у цій техніці працювали та працюють О. Кульчицька, Р. Петрук, О. Сорохтей, О. Шатківський, М. Сельківська.

Див. також ред.

Джерела ред.

  1. Майстер-клас - Малярство на склі. Архів оригіналу за 16 квітня 2018. Процитовано 24 квітня 2018. 
  2. Народна ікона на склі Гуцульщини та Покуття. Архів оригіналу за 14 липня 2017. Процитовано 24 квітня 2018.