Відкрити головне меню

Максимілья́н де Бетю́н Сюллі́ (фр. Maximilien de Béthune, duc de Sully; *1559 — †1641) — французький державний діяч. Носив титули барона де Роні (baron de Rosny, 1578) маркіза Роні (1601), барона де Сюллі (1602) та герцога де Сюллі (1606), сувереного князя д'Анрішемона і де Буабеля (prince souverain d'Henrichemont et de Boisbelle, 1605), маркіза де Ножан-ле-Ротру (marquis de Nogent-le-Rotrou; 1624), графа де Мюре і де Вільбона (comte de Muret et de Villebon; 1624) і віконта де Мо (vicomte de Meaux; 1627).

Максимільян де Бетюн Сюллі
фр. Maximilien de Béthune
Maximilien-de-Sully.jpg
Народився 13 грудня 1560
Нант, Франція
Помер 22 грудня 1641(1641-12-22)[1][2] (80 років)
Вільбон
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of the King of France.svg Франція
Діяльність політик, письменник, військовослужбовець
Alma mater Університет Бургундії[d]
Володіє мовами французька
Учасник Релігійні війни у Франції
Титул Герцог
Посада Governor of the Bastille[d], Chief Minister of France[d], Superintendent of Finances[d] і міністр
Військове звання маршал Франції
Діти Marguerite de Béthune[d]
Нагороди

БіографіяРедагувати

Максимільян де Бетюн Сюллі виховувався при дворі королеви Наваррської і тісно зблизився з майбутнім королем Генріхом IV. Саме Сюллі порадив Генріху прийняти католицьку віру та переконав гугенотів примиритися з віровідступництвом короля. З 1594 р. Сюллі посідав перше місце в державі адже керував усіма справами у державі, крім дипломатичних.

У 1597 р. Сюллі став супер-інтендантом фінансів, а в 1599 р. — головним наглядачем над шляхами сполучення (фр. grand-voyer de France). У 1601 р. Генріх IV призначив Сюллі головним начальником артилерії та інспектором усіх фортець, а в 1606 р. — нагородив його титулом герцога. Генріх високо цінив відданість Сюллі і часто звертався до Сюллі за порадою, тому й втримався на чолі управління до самої смерті короля[3].

Вся діяльність Сюллі була спрямована проти комерційного і промислового меркантилізму. Сюллі у своїй політиці робив акцент на землеробстві й скотарстві, протиставляючи їх промисловості. Деякі дослідники вважають Сюллі попередником фізіократів[3]. У боротьбі за відновлення господарства після релігійних воєн кінця XVI ст. На думку Сюллі, землеробство слід поділяти на полеводство, виноробство, лісову справу, і прямим обов'язком уряду повинна бути охорона продуктів сільського господарства від винищення та забезпечення їхнього транспортування й експорту.

Сюллі звільнив землеробів від обов'язку внести в строк невиплачені ними податки, сума яких доходила до 20 млн ліврів. Накази 15951598 рр. заборонили продаж за борги землі й знарядь праці, подать для селян була зменшена. У 1600 р. селянам було дозволено користуватися пасовиськами і купувати общинні землі. У 1601 р. Сюллі домігся дозволу на вільну хлібну торгівлю, і всі провінції отримали право на вивіз хліба й вина.

Сюллі організував пильний контроль над утриманням доріг і мостових, виділяв щороку більше 1 млн ліврів на будівництво мостів і гребель, пасажирських і товарних станцій. Він заборонив вивозити з Франції будь-яку монету задля покращення фінансового становища країни.

12 жовтня 1604 р. Сюллі уклав мирну угоду з Іспанією, яка скасувала запроваджені Філіпом ІІ мита на французькі товари. За угодою 1606 р з Англією було домовлено оберігати свободу й рівноправність торгівлі, були засновані торговельні компанії та заведені колонії.

Сюллі видав ряд розпоряджень, які обмежувати промисловість, і виступав проти розкоші, однак погодився зробити парламентські посади спадковими. Він також задумав поєднати Середземне море з Північним, щоб Франція могла отримати додатково 2 млн прибутку. Розробивши план поєднання Луари з Сеною, Сюллі спорядив у 1605 р. 6000 солдат із наказом розпочати роботи, але цей захід було припинено одразу після відставки міністра.

Сюллі на кінець правління Генріха VI Сюллі виплатив близько 1/3 всіх державних боргів і значно понизив основний податок — талію. Продаж і заставу державного майна припинено. Все це дозволило підвищити фінансову спроможність Франції і підвищити народний статок держави.

Після вбивства Генріха IV у січні 1614 р. Сюллі написав королеві листа й вийшов у відставку. У вигнанні він давав іноді поради міністрам Людовіка XIII і у 1634 р. був зроблений маршалом[3].

Сюллі залишив по собі «Мемуари» («Mémoires des sages et royales économies d'état, domestiques, politiques et militaires de Henri le Grand», Амстердам, 1634). Див. Ritter, «Die Memoiren S.» (Мюнхен, 1871); Legouvé, «Sully» (П., 1873); Gourdault, «S. et son temps».

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати