Макасари

Макаса́ри (власна назва мангкасарак, індонез. Suku Makassar) — народість з південного заходу острова Сулавесі, Індонезія, що мешкає переважно навколо Макассару, столиці провінції Південний Сулавесі, а також на високогір'ї Конджо, прибережних районах і островах Селаяр і Спермонде. Макасари розмовляють макассарською мовою, яка є тісно пов’язаною з бугійською, а також малайською креольською мовою під назвою макассарська малайська. За мовою та культурою близькі до бугів і південних тораджів.

Макасари
Кількість	2,67 млн (2010)
Ареал	Індонезія: південний захід Сулавесі
Раса	південні монголоїди
Близькі до:	буги, мандари, тораджи
Мова	макасарська, індонезійська
Релігія	іслам

Чисельність

За даними перепису населення 2010 року в Індонезії проживало 2 672 590 макасарів (1,13 % населення країни), більшість у провінції Південне Сулавесі — 2 380 208 осіб (29,68 % її населення). Окремі групи живуть в інших провінціях Сулавесі, на островах Калімантан та Нова Гвінея і в Джакарті.

Мова

Макасарська мова належить до південносулавесійської групи західної гілки малайсько-полінезійських мов. Діалекти: макасар, тонтхіян, туратеа.

Існує писемність на основі латинської абетки, а також місцеві системи письма.

Говорять також індонезійською мовою.

Мечеть поблизу міста Макасар

Релігія

За віросповіданням макасари є мусульманами-сунітами.

Історія

На острів Сулавесі предки макасарів переселилися на початку II тис. після Р. Х. із західних островів Індонезії або з материка. Брали участь у міжострівній торгівлі. У XIV—XV ст. створили султанат Гова, який до XVII ст. встановив владу над Південним Сулавесі й деякими з Малих Зондських островів (Флорес, Сумбава). У кінці XVII ст. потрапили під владу голландців, з 1949 року в складі Республіки Індонезія.

Господарство

Основні заняття — землеробство і рибальство. Вирощують рис, а також кокосову пальму, тютюн, прянощі та ін. Тримають буйволів, коней, кіз.

Розвинуті ткацтво, ювелірне ремесло, будівництво човнів.

Серед макасарів є значний прошарок міської інтелігенції.

Суспільство

Спосіб життя сільських і міських макасарів сильно відрізняється: перші зберігають патріархальне суспільство, базовою одиницею якого є територіальна громада, інші живуть в умовах ринкової економіки. В макасарському суспільстві зберігається станове розмежування між аристократами, групами вільного населення і потомками рабів.

Житло

Макасарські села мають лінійне планування і налічують від 50 до 200 і більше господарств.

Традиційне житло ставлять на палях. У плані воно чотирикутної форми, має сідлоподібний дах і розраховане на декілька сімей. На зміну такому житлу приходять маленькі хати в «тропічному» стилі на одну сім'ю.

Духовна культура

Розвинений музичний фольклор і танцювальна культура.

Традиційні жерці бісу зберігають багату обрядовість доісламського періоду.

Джерела

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. т. 6, с. 312: Макасари [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
• М. А. Членов. Макасар. Народы и религии мира: Энциклопедия [Архівовано 30 червня 2016 у Wayback Machine.]. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 308-309. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)