Лі Чжі
李 贽
Li Zhi.jpg
Портрет Лі Чжі
Ім'я при народженні Лінь Цзайчжі
Народився 1527(1527)
повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь
Помер 1602(1602)
Пекін
Поховання Пекін
Країна імперія Мін[1]
Національність китаєць
Діяльність есеїст
Сфера роботи філософія
Мова творів китайська
Жанр фу (есе), ши
Magnum opus «Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»)
Конфесія буддизм

CMNS: Лі Чжі у Вікісховищі

Лі Чжі або Лі Чжо-у (Лінь Цзай, Лі Цзайчжі) (кит. 李 贽, піньінь: Lǐ Zhì, палл: Лі Чжі; нар. 23 листопада 1527, повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь — пом. 1602, Пекін) — один з найбільш оригінальних і суперечливих мислителів китайського середньовіччя, історик, письменник і літературний критик періоду занепаду династії Мін. Мав звання Боші («доктора») Нанкінської і Пекінської державних академій (гоцзя), займав високі пости у відомстві ритуалів і відомстві покарань. Був послідовником Ван Янміна і прихильником так званого «вчення про серце» (кит. 心学, сінь сюе) в неоконфуціанстві, піддавався офіційній забороні і замовчування в Китаї аж до початку ХХ століття через «відступництво від конфуціанських норм».[2]

За вільнодумство і «введення народу в спокусу» перебував у в'язниці, де наклав на себе руки. Основні твори — «Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»), «Сюй фень шу» («Продовження спаленої книги»), «Цзан шу» («Збережена книга»), «Сюй цзан шу» («Продовження збереженої книги»), «Лі Веньлін цзи»(«Збірник творів Лі з Веньліна»).[3]

Див. такожРедагувати

Неоконфуціанство

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛИ ЧЖИ