Вікіпедія

Лінк Байфілд

канадський політик

Ерік Лінкорд «Лінк» Байфілд (англ. Eric Linkord «Link» Byfield; 5 грудня 1951(1951грудня05), Оттава — 24 січня 2015, Сент-Альберт, Альберта) — канадський журналіст, письменник і політик консервативного спрямування.

Лінк Байфілд
Ім'я при народженні англ. Eric Linkord Byfield
Прізвисько Link
Народився 5 грудня 1951(1951-12-05)
Оттава, Канада
Помер 24 січня 2015(2015-01-24) (63 роки)
Сент-Алберт, Альберта, Канада
·рак печінки
Країна  Канада
Діяльність колумніст, письменник, журналіст
Партія Wildrose Partyd

Народившись у 1951 році у сім'ї професійного журналіста, Лінк Байфілд спочатку влився у рух хіпі, але розчарувавшись у ньому, став до стерна газети свого батька. Перебуваючи на консервативному фланзі політичного спектра, Байфілд традиційно та послідовно виступав проти прав ЛГБТ, фемінізму і навіть реп-музики. Не отримавши жодної професійної освіти, він писав книги та п'єси, паралельно беручи активну участь у політиці Канади й Альберти. У 2004 році Байфілда обрано до Сенату Канади, але його не призначили сенатором, і у 2010 році він сам склав повноваження, взявши участь у виборах 2008 та 2012 років. Лінк Байфілд помер у 2015 році після довгої та важкої боротьби з раком.

Біографія ред.

Молоді роки ред.

Народився 5 грудня 1951 року в Оттаві, провінція Онтаріо у Канаді[1]. Він був одним з шести дітей консервативного оглядача Теда Байфілда[en] та Вірджинії Байфілд[2].

Дитячі роки провів у Манітобі[1]. У молодості перебував під впливом культури хіпі, носив довге волосся та часто їздив автостопом до будинку сім'ї своєї матері в Новій Шотландії[3], а також всією країною, щоб дізнатися «реальне життя»[4]. Деякий час він навіть відбував покарання у в'язниці Гедінглі[en][4]. Зрозумівши, за словами батька, «моральне банкрутство цієї наркотичної культури», Лінк звернувся до християнства та вирішив піти його стопами у сімейному бізнесі та журналістиці[3].

Кар'єра у журналістиці ред.

У 1978 році Лінк переїхав до Альберти[5], і пізніше змінив свого батька на посаді редактора «Alberta Report[en]»[1]. Байфілд був редактором і видавцем цього журналу протягом 18 років[6] — з 1985 до 2003 рік[7]. При ньому журнал став більш уїдливо соціально-консервативним: виступав проти прав гомосексуалів, за контроль над народжуваністю незаміжніх жінок, турбуючись про те, що феміністська юридична еліта може оголосити «сезон полювання на чоловіків», і називав реп-музику злом[8]. Також журнал виступав проти Національної енергетичної програми ліберального прем'єр-міністра П'єра Трюдо, яка передбачала контроль над цінами на нафту[9]. Зрештою через накопичені борги, тому що журнал стали рідко купувати, його випуск припинився[10].

Після цього, Байфілд став оглядачем «Calgary Sun[en]», публікувався в «Calgary Herald», «National Post», «Globe and Mail» і «Winnipeg Free Press»[11]. Також був журналістом мережі «Sun Media[en]», включно з виданням «Edmonton Sun[en]»[12], завдяки чому став провідним голосом канадських консерваторів[13]. Не отримавши жодного формального навчання чи вищої освіти[4], він був співавтором книг з історії християнства, Альберти та Канади, написав чотири п'єси для молоді[1].

Політична та громадська діяльність ред.

У 2003 році Байфілд заснував і став головою Громадянського центру за свободу та демократію[en][6] — лобі-групи, яка «виступає за відповідальний уряд»[14].

27 вересня 2004 року Байфілд став одним з перших, хто оголосив про висування своєї кандидатури на виборах від Альберти у Сенат Канади. Він вирішив залишитися незалежним від інших сторін, і був одним з двох незалежних кандидатів разом із Томом Сіндлінджером[en]. 22 листопада Байфілд посів 4-те й останнє місце, отримавши 236 382 голосів. Він був обраний як «сенатора в очікуванні», але так і не отримав призначення до Сенату[13]. Наступні вибори мали бути проведені через шість років, але у 2010 році прем'єр Альберти[en] Ед Стельмах продовжив термін ще на три роки, після чого Байфілд зазначив, що таке рішення еквівалентне призначенню[15]. Після шестирічного очікування призначення[16], 22 листопада того ж року Байфілд подав у відставку з посади сенатора, звинувативши Стельмаха у відсутності зусиль щодо просування справи, попри те, що прем'єр-міністр Канади Стівен Гарпер робив неодноразові спроби реформування Сенату[17]. Оскільки з 1989 року у провінції Альберта проводяться окремі вибори «сенаторів в очікуванні» виборцями, не передбачені жодною законною чи федерально-конституційною ситуацією, прем'єр-міністр жодним чином не зобов'язаний призначати цих кандидатів у Сенат, оскільки результати голосування не є обов'язковим приводом до призначення[18][19][20][21].

У 2007 році Байфілд став одним з членів-засновників Партії Вайлдроуз[en], яка у 2008 році об'єдналася з Партією Альянсу Альберти[en], незадовго до провінційних загальних виборів у квітні[22]. Після злиття партії із Союзом Вайлдроуз[en], він марно боровся за місце від округу Вайт-Коурт-Сте на виборах 2008 року[5].

У 2010 році Байфілд став кандидатом Союзу від округу Барргід-Морінвілл-Вестлок на загальних виборах 2012 року до Законодавчих зборів Альберти[22][23]. Він відстав від кандидата Прогресивно-консервативної партії Альберти менш як на 5 % голосів[5].

Проблеми зі здоров'ям ред.

У червні 2014 року Байфілду діагностовано рак печінки та стравоходу у IV стадії[3]. Йому відвели два роки життя з хворобою, з якою він боровся як медичними методами, так і альтернативними, перш ніж перейшов до самоаналізу, релігійного самовдосконалення та молитов[5][10]. У вересні того ж року заслуги Байфілда були вшановані в Меннінг-центрі для побудови демократії у Калгарі, де його назвали ключовою фігурою консервативного руху[5][13]. За 11 днів до своєї смерті, Байфілд розіслав своїм друзям електронною поштою листа, в якому описав своє життя з раком, зазначивши, що "для мене є загадкою, чому Ісус любить тебе — і мене — і всіх інших. Я маю на увазі, що дуже люблю деякі роботи, які зробив за ці роки, але не настільки, щоб піти на Хрест і врятувати їх. Проте Ісус зробив це, щоб урятувати своє творіння. Чому? Справа не в тому, що Бог ніколи не допускає страждання, або що ми ніколи не помремо фізично; тільки ідіот міг навіть спробувати повірити у це. Псалмоспівець обіцяє вічні особисті стосунки з Людиною, яка зробила її, і хто хоче жити з нею завжди. Це співвідношення потенціалу з Богом і є життям, тепер і в майбутньому. Бог благословить усіх!!![24].

Смерть і похорон ред.

Лінк Байфілд помер 24 січня 2015 року у віці 63 років, програвши боротьбу з раком, у Стердженському громадському шпиталі в Сент-Альберті провінції Альберта, на північ від Едмонтона[3][5][13]. Помер у день пам'яті Франциска Салезького, покровителя журналістів[1]. Після Лінка залишилися його батько Тед, четверо братів і сестер, дружина Джоан, четверо дітей та шестеро онуків[1]. Прощання з Байфілдом відбулося 31 січня у церкві Сент-Емеренс у Рівер-Куї-Барре[5].

Прем'єр Альберти Джим Прентіс заявив, що Байфілд «вніс реальний внесок з погляду його уявлень про провінцію, Західну Канаду та країну»[12]. Тимчасовий лідер Партії Вайлдроуз Гізер Форсіт[en] на своїй сторінці в мережі «Твіттер» написала, що «засмучена відходом Лінка Байфілда», зазначивши, що «мої думки та молитви з тими, чиє життя він торкнувся»[25].

Особисте життя ред.

У 1981 році одружився з Джоан, з якою зустрівся під час роботи в християнському журналі в Едмонтоні[3]. У них було четверо дітей — донька та три сини[12] — Елі, Колман, Сайлас й Еліс[1]. Син Колман продовжив справу батька як журналіста видань мережі «Sun Media», хоч і з помірними поглядами[8]. За віросповіданням Лінк був католиком, внаслідок чого виступав проти прав геїв й абортів[3]. У політиці він вважав себе захисником прав власності та конкуренції у сфері охорони здоров'я й освіти[26]. Він любив музику, гуляв на відкритому повітрі та ходив у походи[1].

Нагороди ред.

У 2005 році Лінка Байфілда нагороджено медаллю Сторіччя Альберти[en][27].

Пам'ять ред.

2 лютого 2015 року на згадку про Байфілда засновано Фонд спадщини для допомоги журналістам[28] зі стартовим капіталом у 25 тисяч доларів, пожертвуваних журналістом Томом Макфілі[29].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и Link Byfield. Obituary. The Calgary Herald. 27 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  2. ↑ Ted Byfield. Profile. The Canadian Encyclopedia. 3 липня 2014. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 1 лютого 2015.
  3. ↑ а б в г д е Link Byfield dead at 63: Wildrose Party founder remembered as one of Alberta’s key conservative iconoclasts. National Post. 26 січня 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  4. ↑ а б в Gunter: A bright and challenging mind lost in Link Byfield's death. Edmonton Sun. 26 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  5. ↑ а б Link Byfield. Citizens Centre for Freedom and Democracy. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  6. ↑ R.I.P., Link Byfield. Macleans.ca. 26 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  7. ↑ а б Death of Wildrose founder and journalist-ideologue Link Byfield a major blow to Alberta social conservative right. Rabble.ca. 26 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  8. ↑ Link Byfield, R.I.P. The American Spectator. 26 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  9. ↑ а б Link Byfield: good friend, good Catholic, good paddler. LifeSiteNews. 27 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  10. ↑ A provincially elected Senate. Winnipeg Free Press. 24 лютого 2009. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  11. ↑ а б в Columnist, Wildrose co-founder Link Byfield dead at 63. Edmonton Sun. 24 січня 2014. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  12. ↑ а б в г Link Byfield, columnist, politician and publisher, dead at 63. Canadian Broadcasting Corporation. 25 січня 2015. Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  13. ↑ About the Citizens Centre. Citizens Centre for Freedom and Democracy. Архів оригіналу за 7 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  14. ↑ Harper appoints 7 new senators. Canadian Broadcasting Corporation. 6 червня 2012. Архів оригіналу за 17 квітня 2018. Процитовано 20 квітня 2015.
  15. ↑ Alberta's senators-in-waiting call for election. Canadian Broadcasting Corporation. 10 травня 2010. Архів оригіналу за 10 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  16. ↑ Senator-in-waiting Byfield resigns. Canadian Broadcasting Corporation. 22 листопада 2010. Архів оригіналу за 5 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  17. ↑ Bill C-20: Senate Appointment Consultations Act. Парламент Канады. 13 грудня 2007. Архів оригіналу за 17 березня 2008. Процитовано 20 квітня 2015.
  18. ↑ Senate Series Part 3: The Structure of the Senate Today. Centre for Public Legal Education Alberta. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2015.
  19. ↑ Alberta budgets millions for spring senator-in-waiting vote. Globe and Mail. 17 лютого 2012. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 20 квітня 2015.
  20. ↑ New Alberta Senators Voted In By Province, Welcomed By Harper. The Huffington Post. 9 травня 2012. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 20 квітня 2015.
  21. ↑ а б Byfield acclaimed as Wildrose Alliance Candidate. MorinvilleNews.com. 11 жовтня 2010. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  22. ↑ Braid: Feud between Link Byfield, Ken Kowalski fuels Alberta voting fever. The Calgary Herald. 16 вересня 2010. Архів оригіналу за 18 вересня 2010. Процитовано 1 лютого 2015.
  23. ↑ Corbella: Link Byfield was a humble man of faith and many gifts. Calgary Herald. 27 січня 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  24. ↑ Heather Forsyth. Twitter. 25 січня 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  25. ↑ Byfield to seek Wildrose nomination. St. Albert Gazette. 25 вересня 2010. Архів оригіналу за 16 листопада 2013. Процитовано 1 лютого 2015.
  26. ↑ Centennial Medal Recipients. Alberta Centennial. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 1 лютого 2015.
  27. ↑ Manning Foundation for Democratic Education and C2C Journal announce Link Byfield Journalism Legacy Fund. Calgary Sun. 2 лютого 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.
  28. ↑ Manning Foundation for Democratic Education and C2C Journal announce Link Byfield Journalism Legacy Fund. Calgary Sun. 3 лютого 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2015.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лінк_Байфілд&oldid=41599343