Ліберально-демократична партія Радянського Союзу

Ліберально-демократична партія Радянського Союзу — правоцентристська політична партія в СРСР. Створена в грудні 1989 року, як друга на той момент, після Демократичного союзу, опозиційна КПРС партія. Оскільки юридично заборона на багатопартійність в СРСР був знятий тільки в березні наступного, 1990-го, року, можна сказати, що перші місяці партія існувала нелегально[1].

Ліберально-демократична партія Радянського Союзу
Флаг ЛДПСС.png
Тип політична партія
Засновник Vladimir Bogachyovd і Жириновський Володимир Вольфович
Засновано 13 грудня 1989
Розпущено 10 серпня 1992
Ідеологія Російський націоналізм, антикомунізм і Правий популізмd
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Штаб-квартира Москва
Наступник Ліберально-демократична партія Росії, Ліберально-демократична партія[d], Ліберально-демократична партія України і Liberal Democratic Party of Pridnestrovied
Керівник Жириновський Володимир Вольфович

CMNS: Ліберально-демократична партія Радянського Союзу у Вікісховищі

ІсторіяРедагувати

12 квітня 1991 року партія була зареєстрована Міністерством юстиції СРСР як ЛДПРС (Ліберально-демократична партія Радянського Союзу).

Ініціативна група під назвою «Ліберально-демократична партія» склалась влітку-восени 1989 ріку навколо Володимира Валентиновича Богачова, який покинув Демократичну партію Льва Убожко (відкололася в свою чергу від Демократичного Союзу).

Восени 1989 року до Богачов приєднався Володимир Жириновський, автор проекту «Програма Соціал-демократичної партії Росії», що відноситься до травня 1988-го. Програма була перейменована і стала «проектом Програми Ліберально-демократичної партії Росії» 13 грудня 1989 року, після організаційних зборів на квартирі В. Богачова. Спочатку в зміст проекту було внесено лише одну зміну: слово «соціал» всюди було замінено на «ліберально». На початок 1990 року партія складалась з 13 осіб.

Незважаючи на малу чисельність, партія отримала широку рекламу в радянській і комуністичній пресі. Про створення партії було оголошено за радянським радіо в перших числах березня 1990 року, відразу ж після оголошення про обрання М. С. Горбачова на посаду Президента СРСР. Жириновський дав інтерв'ю низці партійних видань, провів кілька прес-конференцій в прес-центрі ЦК КПРС спільно з іншим діячем легальної опозиції, керівником так званого «Союзу демократичних сил ім. Сахарова» У. В. Вороніним.

На Установчому з'їзді 31 березня 1990 року, який пройшов в ДК ім. Русакова, група Богачова-Жириновського стала називатися Ліберально-демократичною партією Радянського Союзу (ЛДПРС). Було оголошено, що ЛДПРС об'єднує «більше трьох тисяч чоловік з 31 регіону країни і є першою опозиційною партією в СРСР».

6 жовтня 1990 року за ініціативою Богачова в Москві відбувся II надзвичайний з'їзд Ліберально-демократичної партії Радянського Союзу (ЛДПРС). На ньому виключили з партії її лідера Володимира Жириновського за можливе співробітництво з КДБ. Незабаром після завершення з'їзду пішли заяви про його неправомірність. 8 жовтня Богачова та його прихильників було виключено з партії Жириновським[2].

На президентських виборах в РРФСР в 1991 року Володимира Жириновський набрав 7,81 % голосів, посівши третє місце[3].

Під час подій 19-21 серпня 1991 року Жириновський «за дорученням Вищої ради ЛДПРС» зробив заяву про «підтримку переходу всієї повноти влади в СРСР до ГКЧП СРСР, відновлення дії Конституції СРСР на всій території країни».

22 серпня 1991 року мер Москви Гаврило Попов призупинив діяльність ЛДПРС в Москві. Після провалу і саморозпуску ГКЧП партія отримала попередження від Міністерства юстиції, після чого члени Вищої ради ЛДПРС оголосили самі собі догану за підтримку ГКЧП. Слідча група у справі ГКЧП підготувала проти В. Жириновського звинувачення за шістьма статтями, проте пред'явлені вони не були.

У грудні 1991 ЛДПРС засудила Біловезьку угоду Єльцина — Кравчука — Шушкевича, проводила мітинги проти розпаду СРСР.

18-19 квітня 1992 року в Москві пройшов III з'їзд ЛДП, на якому були присутні, за офіційними даними, 627 делегатів з 43 регіонів. Партія була перейменована в Ліберально-демократичну партію Росії ЛДПР. Головою партії знову був обраний В. Жириновський, його заступником — Ахмет Халитов.

10 серпня 1992 Міністерство юстиції РФ анулювало реєстрацію ЛДПРС, оскільки вона була проведена «з грубими порушеннями законодавства, за фальсифікованими документами». Як з'ясувалося, при реєстрації партії було представлено список з 146 членів партії (за законом в партії союзного рівня повинно було бути не менше 5 тисяч осіб). Єдина партія розпалася на кілька:

Пізніше була заснована проросійські налаштована, фактично також контрольована блоком Ліберально-демократична партія Придністров'я.

Всі інші ліберально-демократичні партії на пострадянському просторі не входили в ЛДПРС і не дотримуються цієї ідеології[4].

ПриміткиРедагувати

  1. White, Stephen (2005). The Political Parties. У White, Gitelman, Sakwa. Developments in Russian Politics 6. Duke University Press. ISBN 0-8223-3522-0. 
  2. Богачов Володимир Валентинович, фото, біографія. Архів оригіналу за 13 лютого 2019. Процитовано 12 лютого 2019. 
  3. Hale, Henry E. (2010). Russia's political parties and their substitutes. Developments in Russian Politics 7. New York: Palgrave Macmillan. ISBN 978-0-230-22449-0.  Проігноровано невідомий параметр |editor1 -last= (довідка)
  4. [1] [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] ЛДПРС у списках

ПосиланняРедагувати