Вікіпедія

Людвік Камінський

Людвік Камінський кодове ім’я: LK, (пол. Ludwik Kamiński, нар. 1786 р ., ймовірно, у маєтку Бостинь[3], пом. 7 серпня 1867 р. у Варшаві) – польський перекладач і поет.

Людвік Камінський
Народився 1786[2]
Литва
Помер 7 серпня 1867(1867-08-07)[1]
Варшава, Російська імперія
Діяльність перекладач, письменник

Біографія ред.

Він народився в маєтку Бостинь, що належив до роду Кожангрудських Немировичів-Щиттів, як рідний син Міхала Казимира Паца [4] та панни Камінської, можливо, гувернантки в маєтку Немировичів-Щитт, власника Бостиня[5][6][7]. До 14 років виховувався у варшавському пансіоні француза Руссо. Протягом наступних двох років (1801-1802) він завершив свою освіту в Парижі, а потім у Лондоні (разом зі своїм зведеним братом Людвіком М. Пацем). Пізньої осені 1806 р. він вступив до 3-го піхотного полку (згодом 11-го піхотного полку) полковника Станіслава К. Мельжинського в Познані. Почав службу в чині підпоручика, а через кілька місяців (навесні 1807 р.) брав участь в облозі Гданська. У другій половині року його швидко підвищили — спочатку до лейтенанта, а потім — до капітана. У 1809 році, вже будучи офіцером головного штабу, 1 серпня був приписаний до 5-го піхотного полку батальйонним старшиною (у чині підполковника). Нагороджений за військові заслуги Лицарським хрестом ордена Virtuti Militari. У грудні був направлений до штабу 2-ї дивізії генерала Яна Домбровського. 5 квітня 1810 року його перевели, цього разу до 15-го піхотного полку. У воєнну кампанію 1812 р. знову воював на посаді батальйонного начальника 5-го піхотного полку. Відзначився хоробрістю під час відступних боїв у Курляндії (відзначено в доповіді маршала Макдональда від 21 листопада 1812), Литві та Пруссії. Незабаром він воював в обложеному Гданську.

Після закінчення військової служби він одружився (1815) з Барбарою Вальковською та оселився в Ґуркі-Боже, які йому подарував його зведений брат Міхал Ґедеон Радзивілл. У 1821 році вступив до Патріотичного товариства.

Помер у Варшаві 7 серпня 1867 року.

Творчість ред.

Близько 1839 року він почав співпрацювати з Варшавською бібліотекою. Раніше (з 1834 р.) він також співпрацював з іншими журналами (напр. Марзанна). Починаючи з 40-х років. У 19 столітті він цікавився флорою, влаштовував гербарії та заснував оранжерею рідкісних рослин.

Основні твори ред.

Свої вірші та літературні рецензії публікував у журналах і збірниках, зокрема:

  • Варшавська бібліотека (рецензії тут: 1841, т. 1, с. 166-169; 1842, т. 4, с. 622-626)
  • Дністер. Збірник статей у віршах і прозі для розваги та навчання , ред. С. Яшовський, Львів 1841 (тут: Boginki. Комунальний роман горян Татри з Опатівщини, пред. C. Zgorzelski в: «Польська балада», Вроцлав 1962, Національна бібліотека, серія I, № 177)
  • Марзанна, ред. Волнєвич, Вроцлав 1834 (тут: Смерть, сонет; Тюрма)
  • Радегаст (тут: Що таке надія для людини? Що таке людина без надії? 1843, т. 1, стор. 26-28).

Дуже популярний вірш Камінського під назвою «Спогади ветерана» опублікував В. Коротинський, Kurier Warszawski 1917, № 224. Два його вірші, внесені до альбому А. Мєльжинської («На погляд Мілослава», 24 червня 1832 р.; «На погляд Анєлі Мєльжинської») опублікував Я. Міколайтіс: «Album Anieli», Ruch Literacki 1932, No. 2

Примітки ред.

  1. ↑ а б https://baza-nazwisk.de/suche.html?data=36262
  2. ↑ Ludwik Kamiński
  3. ↑ Bibliografia Literatury Polskiej – Nowy Korbut. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy. с. 65.
  4. ↑ PSB tom 24 wyd. 1979 str.734
  5. ↑ A. Kołodziejczyk, Ludwik Kamiński (1786-1867) - oficer, poeta tłumacz, ziemianin [w:] Zeszyty Korytnickie, tom 4, 2011, s. 48, 86
  6. ↑ R. Bielecki, Słownik biograficzny oficerów powstania listopadowego, tom II, 1996, s. 247
  7. ↑ Szczytt Niemirowicz Józef [w:] Polski Słownik Biograficzny, t. 47, 2011, s. 561-563

Бібліографія ред.

  • Bibliografia Literatury Polskiej – Nowy Korbut. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy. с. 65—67.

Зовнішні посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Людвік_Камінський&oldid=37724423