Львівський повіт (Австро-Угорщина)

історична адміністративно-територіальна одиниця 1854—1918 років
Львівський повіт
Округ Львівський (до 1867)
Коронний край size Королівство Галичини та Володимирії
Країна Австрійська імперія Австрійська імперія
Австро-Угорська імперія Австро-Угорщина
Центр Львів
Створений 1854
Площа 1249,949 км² (1880)
Населення 98 461 (1880)
Найбільші міста Львів, Новий Яричів, Щирець

Львівський повіт — адміністративна одиниця коронного краю Королівство Галичини та Володимирії у складі Австро-Угорщини (до 1867 року назва держави — Австрійська імперія).

Історія ред.

Повіт існував з 1854 року, коли була проведена адміністративна реформа, згідно з якою у складі Королівства Галичини та Володимирії були утворені повіти. 1867 року були скасовані округи, а повіти реорганізовані: частина зникла, а частина збільшилася за рахунок інших. Львівський повіт залишився і після реформи — до нього приєднані Винниківський і Щирецький повіти[1].

 
Збори навпроти Львівського староства, Львів, вул. Січових Стрільців 8 (1919 рік)

Адміністративним органом, що управляв повітом було Львівське староство, яке з 1902 року знаходилось у Львові на вул. 3 травня (сучасна вул. Січових Стрільців) в будинку № 8[2].

У 1883 році села Черкаси і Горбачі передані з Рудківського повіту до Львівського. 1884 року повіт складався зі 130 самоврядних громад (гмін) і 105 фільварків, поділявся на 122 кадастральні гміни[3].

Статус міст у Львівському повіті мали Новий Яричів і Щирець[4], містечок — Кукезів і Наварія.

Львівський політичний повіт складався з трьох судових повітів: Львівського, Винниківського та Щирецького[1].

Старостою повіту та радником намісника щонайменше до 1916 року був Антоній Шидловський[5].

Львівський повіт як адміністративна одиниця зберігався в наступних державних утвореннях — ЗУНР, Польщі і СРСР до його ліквідації 17 січня 1940 року.

Мова ред.

На 1880 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47728 осіб, польською — 42116, німецькою — 8388, іншими — 56.

Після надання краю автономії у 1867 році влада була передана полякам, які повели політику спольщення і до Першої світової війни змінили національний склад населення повіту:

  • На 1890 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 50,35%, польською — 43,68%, німецькою — 5,93%.
  • На 1900 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 47,64%, польською — 46,39%, німецькою — 5,94%.
  • На 1910 рік в товариських стосунках користувались переважно українською мовою — 36,61%, польською — 61,56%, німецькою — 1,8%[6].

Конфесії ред.

На 1880 р. було: 49076 греко-католиків, 38425 римо-католиків, 3 армініан, 8 православних, 3638 лютеран, 214 кальвіністів, 11 англікан, 110 менонітів, 7 унітаріан і 7969 юдеїв.

Див. теж ред.

Примітки ред.

  1. а б Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності (продовження) // Винниківський вісник. — № 444–445.
  2. Barański F. Przewodnik po Lwowie [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Lwów: H. Altenberg, 1904. — S. 143. (пол.)
  3. Powiat Lwowski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 548. (пол.)
  4. Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності [Архівовано 1 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  5. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa: rocznik 17, 1913 [Архівовано 2 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Lwów; Stryj: wydawca Franciszek Reicman, 1912. — S. 28. (пол.)
  6. Die Ergebnisse der Volkszählung vom 31. Dezember 1910 (нім.)

Джерела ред.

  • Байцар Андрій. Винники туристичні. Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники: Друксервіс, 2016. — 312 с.
  • Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності // Винниківський вісник. — 2013. — № 444—445 (листопад—грудень).
  • Байцар А. Адміністративно-територіальний устрій Винниківщини від княжої доби до сучасності (продовження) // Винниківський вісник. — 2013. — № 446-447 (31 грудня).
  • Байцар А. Літопис Винник // Винниківський вісник. — 2013. — № 437-438 (серпень).