Луїза де Лавальєр
Луїза-Франсуаза де Ла Бом Ле Блан (фр. Louise-Françoise de La Baume Le Blanc, duchesse de la Vallière et de Vaujours; 6 серпня 1644, Тур — 7 червня 1710, Париж) — герцогиня де Лавальєр і де Вожур, перша офіційна фаворитка Людовіка XIV[6].
| Луїза де Лавальєр | |
|---|---|
| фр. Louise de La Vallière | |
 | |
| Народилася | 6 серпня 1644[3][1][…] Тур |
| Померла | 7 червня 1710[1][2] (65 років) Париж, Французьке королівство |
| Країна |  Французьке королівство |
| Діяльність | письменниці, фрейліна |
| Знання мов | французька[3] |
| Титул | герцогиня[d] |
| Посада | maid of honourd |
| Конфесія | католицтво |
| Рід | House of La Baume Le Blancd |
| Батько | Laurent de la Baume le Blanc, Lord of la Vallièred[5] |
| Мати | Françoise Le Prévostd[5] |
| Родичі | Jean Le Blancd |
| Брати, сестри | Jean-François de La Baume Le Blancd |
| Діти | Louis, Count of Vermandoisd, Марія Анна де Бурбон, Charles de La Baume Le Blancd і Philippe de Bourbond[5] |
.svg) | |
Життєопис
ред.Луїза народилася 6 серпня 1644 року у французькому місті Турі у небагатій багатодітній родині. З дитинства вона любила коней, і це призвело до того, що у віці 11 років вона впала з коня, зламала ногу і пошкодила хребет, тому все життя накульгувала. Цей фізичний недолік позначався і її характері. Луїза росла лагідною, мовчазною дитиною, намагалася триматися непомітно і вже тоді хотіла піти до монастиря.
Далека родичка, герцогиня де Сен-Ремі рекомендувала її королеві Анні Австрійській як фрейліну до герцогині Орлеанської Генрієтти Стюарт. Вступивши на службу до герцогині, Луїза, яка за поняттями тих років не відрізнялася красою, будучи худорлявою і блідою, і маючи на обличчі сліди від віспи, зуміла зачарувати короля, великого любителя жінок, своєю миловидністю та привітною вдачею. До того ж вона здобула хорошу освіту, була розумна і начитана.
Короля підкорила сказана Лавальєра фраза після їхньої першої зустрічі: «Ах, якби він не був королем!». Він вірив, що вона покохала його за титул[7]. Людовік, зачарований чарівним створінням, почав писати їй ніжні листи, дарувати подарунки та діаманти. Завдяки Луїзі ожив занедбаний з часів отця короля, Людовіка XIII, Версаль, де тепер влаштовувалися бали та бенкети на честь коханої монарха. У 1667 році Людовик звів у герцогство маєтку Вожуре, два баронства (в Турені та Анжу) і подарував їх Луїзі на знак свого ставлення. Трохи пізніше він зробив свою кохану герцогинею і надав їй статус офіційної фаворитки. Цнотливість де Лавальєр була зачеплена, тепер усі знали про те, що вона коханка короля. Луїза каялася за своє гріхопадіння, і при дворі її за це називали «святою».
Повільно король починав холонути до Луїзи, в 1667 її затьмарила нова фаворитка Людовика маркіза де Монтеспан. Вирішивши познущатися з герцогині де Лавальєр, Людовік в 1669 році помістив Луїзу і Франсуазу в суміжні покої в Сен-Жерменському палаці, де обидві жінки мали створювати видимість дружніх стосунків. А в 1673 році, коли у мадам де Монтеспан від короля народилася четверта дитина, дочка Луїза Франсуаза, він змусив колишню кохану стати хрещеною дівчинки. Не стерпівши більше знущань короля, у квітні 1675 року Луїза де Лавальєр відійшла від французького двору і постриглася в монастир кармеліток у передмісті Сен-Жак під ім'ям Луїзи Сердобольної (Louise de la Miséricorde).
У монастирі вона прожила 36 років, вражаючи черниць своєю терпимістю та витривалістю. Коли 7 червня 1710 року Луїза померла, говорили, що тіло її пахло і було оточене ореолом.
Діти
ред.
Від короля Луїза де Лавальєр народила п'ятьох дітей, з яких до зрілого віку дожили двоє:
- Шарль де Бурбон (19 грудня 1663 — 15 липня 1665);
- Філіп де Бурбон (7 січня 1665—1666);
- Людовік (1665—1666)[8];
- Марія Анна де Бурбон (1666—1739) — мадемуазель де Блуа. У 1680 році вийшла заміж за Луї Армана I де Бурбон-Конті, в 1685 році овдовіла;
- Людовік де Бурбон (2 жовтня 1667 — 18 листопада 1683) — з 1669 граф Вермандуа і адмірал Франції.
У сучасному мистецтві
ред.Кіно
ред.Література
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в SNAC — 2010.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
- ↑ https://web.archive.org/web/20060331195954/http://www.loire-france.com/personnalites/divers/favorites/la-valliere.htm
- ↑ Les petites phrases qui ont fait la grande histoire. — Vuibert, 2017. — С. 84-85. — ISBN 978-2311-10216-1.
- ↑ Père Anselme. Grands officiers de la couronne. — 1733. — Т. 1. — С. 75.