Луцій Фурій Камілл (консул 338 року до н. е.)
Лу́цій Фу́рій Камі́лл (лат. Lucius Furius Camillus; 370 до н. е. — 320 до н. е.) — політичний, державний і військовий діяч Римської республіки, консул 338 та 325 років до н. е.
| Луцій Фурій Камілл | |
|---|---|
| лат. L. Furius Sp.f.M.n. Camillus | |
| Ім'я при народженні | Lucius Furius Camillus |
| Народився |
370 до н. е. Стародавній Рим |
| Помер |
320 до н. е. невідомо |
| Громадянство | Римська республіка |
| Діяльність | політик, державний і військовий діяч |
| Знання мов | латина |
| Суспільний стан | патрицій[1] |
| Посада | давньоримський сенатор[d][2] і консул[2][3] |
| Військове звання | консул |
| Термін | 338 та 325 роки до н. е. |
| Рід | Фурії |
| Батько | Луцій Фурій Камілл |
| Мати | невідомо |
Життєпис ред.
Походив з патриціанського роду Фуріїв. Син Луція Фурія Камілла, консула 349 року до н. е.
У 338 році до н. е. його було обрано консулом спільно з Гаєм Менієм. Тоді почалося повстання латинських племен. Фурій діяв на суходолі. Розбив війська латинян у битвах при Педумі та Астурі, захопив міста Тибурн, Аріція, Номентум, Лавіній. За це отримав тріумф.
У 325 році до н. е. вдруге його обрано консулом, цього разу спільно з Децимом Юнієм Брутом Сцевою. Воював проти самнитів. Але під час каденції тяжко захворів. На вимогу римського сенату консули призначили диктатора Луція Папірія Курсора. Ймовірно від цієї ж хвороби Луцій Фурій помер у 320 році до н. е.
Джерела ред.
- Lucius Furius Camillus [Архівовано 20 січня 2011 у Wayback Machine.] (нім.)
- Marcus Sehlmeyer: Stadtrömische Ehrenstatuen der republikanischen Zeit. Steiner, Stuttgart 1999, ISBN 3-515-07479-1, S. 48-52 (нім.)
- ↑ Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ а б Thomas Robert Shannon Broughton The Magistrates of the Roman Republic — Society for Classical Studies, 1951. — ISBN 0-89130-812-1, 0-89130-811-3
- ↑ Любкер Ф. Furii // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 541–542.