Лисицький Дмитро Михайлович
Лисицький Дмитро Михайлович (27 листопада 1974, Бурлацьке[d], Ставропольський край — 26 березня 2023, Ставрополь) — російський офіцер, підполковник збройних сил Росії[1]. Герой Російської Федерації.
| Лисицький Дмитро Михайлович | |
|---|---|
| Народився |
27 листопада 1974 Бурлацьке[d], Благодарненський район, Ставропольський край, РРФСР, СРСР |
| Помер |
26 березня 2023 (48 років) Ставрополь, Росія |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | офіцер |
| Alma mater | Ставропольський державний аграрний університет і Belgorod University of Cooperation, Economics and Lawd |
| Учасник | Грузино-абхазький конфлікт, Дагестанська війна, Друга чеченська війна, Війна на сході України, російське вторгнення в Україну (з 2022), Боснійська війна і бій під Іловайськом |
| Військове звання |
 Підполковник |
| Нагороди |
         |
У 2014 році командував розстрілом українських військових у боях за Іловайськ, обіймаючи посаду командира 1-го батальйону 247-го десантно-штурмового полку РФ.[2]
Біографія ред.
Народився в сім'ї робітників індикофабрики Михайла Дмитровича та Лідії Петрівни Лисицьких. Росіянин. Закінчив середню школу. В 1991 вступив до Ставропольського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «зоотехнія».
Призваний до Збройних сил Російської Федерації в лютому 1993 року. Строкову службу проходив у 247-му десантно-штурмовому кавказькому козацькому полку 7-ї гвардійської десантно-штурмової Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії, дислокованої в Ставрополі. Після закінчення терміну служби залишився на надстрокову.
За час служби брав участь у бойових операціях в Абхазії (1993), Дагестані (1999), Чечні (1999—2000).
У 1998 році заочно закінчив Ставропольську державну сільськогосподарську академію, отримавши спеціальності зооінженера та інженера-маркетолога.
У квітні 2000 року сержант Лисицький уклав контракт та продовжив військову службу у своїй частині на посаді механіка-радіотелефоніста взводу зв'язку. У червні у складі російських миротворчих сил спрямований до Боснії та Герцеговини. Протягом півтора року проходив службу на посаді розвідника-снайпера розвідувальної роти 1-ї окремої повітрянодесантної бригади.
Після повернення до Росії, продовжив службу в 247-му полку, у складі якого вирушив на виконання бойових завдань до Чеченської Республіки (2001—2004), до Абхазії в період збройного конфлікту з Грузією та інші регіони.
2004 року закінчив Ставропольську філію Бєлгородського університету споживчої кооперації за спеціальністю «економіст-менеджер з економіки та управління».
З присвоєнням офіцерського звання лейтенанта Лисицького було призначено на посаду командира взводу. Надалі заміщав посади: командир зенітно-ракетного взводу десантно-штурмового батальйону, заступник командира десантно-штурмової роти, командир десантно-штурмової роти, заступник командира десантно-штурмового батальйону.
У 2014 році брав участь в операціях із забезпечення безпеки Олімпійських та Паралімпійських ігор у Сочі.
Лисицький продовжував нести військову службу на посаді командира 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку, що дислокувався у Ставрополі[3]. Брав активну участь у заходах у сфері військово-патріотичного виховання молоді[4][5].
Смерть ред.
Російські ЗМІ повідомили, що Дмитро Лисицький наклав на себе руки 26 березня 2023 року, застрелившись у своїй квартирі в Ставрополі[6]. Водночас, український журналіст Юрій Бутусов заявив, що Лисицького ліквідували українські військові.[2][7]
Нагороди та спеціальні звання ред.
- Медаль Суворова (2000)
- Медаль ордену «За заслуги перед Батьківщиною» 2-го ступеня з мечами (2003)
- Медаль «За бойові заслуги»
- Медаль «За відзнаку у військовій службі» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (20 років)
- Звання «Герой Російської Федерації» (22 січня 2015) — «за героїзм, мужність і відвагу, виявлені при виконанні військового обов'язку.»
- Почесний громадянин Благодарненського муніципального району Ставропольського краю (22 червня 2017)[8][9][10]
Родина ред.
Був одружений, лишилося двоє синів.
Джерела ред.
Примітки ред.
- ↑ Надежда Рогальская (21 вересня 2022). ВСУ ликвидировали на Донбассе звезду роспропаганды подполковника Аксенова. StopCor (рос.). Процитовано 26 березня 2023.
- ↑ а б Ірина Кутєлєва-Коваленко, ред. (27 березня 2023). Причетний до Іловайського котла. ЗМІ РФ стверджують, що підполковник Лисицький скоїв самогубство. nv.ua. НВ. Процитовано 29 березня 2023.
- ↑ Из солдат — в комбаты [Архівовано 2018-01-01 у Wayback Machine.] / Центральный печатный орган Министерства обороны РФ газета «Красная Звезда», 24 октября 2017 года
- ↑ Встреча юнармейцев города с Героем России Дмитрием Михайловичем Лисицким [Архівовано 2018-01-14 у Wayback Machine.] / Комитет образования администрации города Ставрополя, 5 декабря 2017 года
- ↑ 41-й финал краевой игры «Зарница» стартовал в Пятигорске[недоступне посилання з Октябрь 2018] / Информационный портал «Молодежь Ставрополья», 24 июня 2015 года
- ↑ Герой России подполковник Дмитрий Лисицкий покончил с собой. gazeta.ru (рос.). Процитовано 27 березня 2023.
- ↑ Марина Погорілко (27 березня 2023). Не загинув в Україні, а застрелився вдома: у РФ видали свою версію смерті комбата Лисицького, який "відзначився" під Іловайськом. news.obozrevatel.com. Обозреватель. Процитовано 29 березня 2023.
- ↑ Герой России Дмитрий Лисицкий — Почётный гражданин района [Архівовано 2017-08-22 у Wayback Machine.] / Газета Благодарненского городского округа Ставропольского края, 28 июня 2017 года
- ↑ Звание почетного гражданина Благодарненского района присвоено Дмитрию Лисицкому [Архівовано 2018-01-01 у Wayback Machine.] / Ставропольская Правда, 22 июня 2017 года
- ↑ Дмитрию Лисицкому присвоено звание «Почетный гражданин Благодарненского района» [Архівовано 2017-06-25 у Wayback Machine.] / Информационный портал Ставропольского края, 22 июня 2017 года