Вікіпедія

Лижія Кларк

Лижія Кларк (порт. Lygia Clark справжнє ім'я Lygia Pimentel Lins; (1920—1988) — бразильська художниця і скульптор, широко відома своїми живописними й інсталяційними роботами.

Лижія Кларк
При народженні Лінс Лижія
Народження 23 жовтня 1920(1920-10-23)[1][2][…] або 23 вересня 1920(1920-09-23)[4]
Белу-Оризонті, Бразилія
Смерть 25 квітня 1988(1988-04-25)[5][6][7] (67 років) або 26 квітня 1988(1988-04-26)[4][8] (67 років)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія[9]
Країна  Бразилія[10]
Жанр живопис, скульптура
Діяльність художниця, скульпторка, викладачка університету, перформерка, художниця інсталяцій, мисткиня
Напрямок Antropophagiad[11]
Вчитель Роберто Бурле-Марксd[12], Árpád Szenesd[12], Ісаак Добринський[12], Фернан Леже[12] і Zélia Salgadod[13]
Працівник Паризький університет[12]
Член Grupo Frented[9] і neo-concrete movementd[14][9]
Роботи в колекції Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[15], Тейт, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[16][17] і Музей образотворчих мистецтв
CMNS: Лижія Кларк у Вікісховищі

Разом з Ґертрудою Ґольдшмідт і Мірою Шендель, стали найвідомішими американськими художницями другої половини XX століття.

Життєпис ред.

Народилася 23 жовтня 1920 року в Белу-Оризонті в родині юристів: її батько — Джейр Перейра Лінс (Jair Pereira Lins) був адвокатом і сином міністра Верховного суду, а мати — Рут Мендес Піментел (Ruth Mendes Pimentel) була донькою адвоката. Лижія була третьою дитиною в родині, де ще росли Марія Беатріс, Соня і Франциско.[18]

У 1947 переїхала в Ріо-де-Жанейро, аби вчитися у бразильського ландшафтного архітектора Роберту Бурле Маркса і скульптора Зелії СалгадуТоді ж вирішила стати художницею.

У 1950 Лижія вирушила в Париж, де навчалася у Арпада Сенеша, Ісаака Добринського та Фернана Леже. Після своєї першої персональної виставки в Інституті ендопластики (Institut Endoplastique) в Парижі в 1952, художниця повернулася в Ріо-де-Жанейро і експонувалася в Міністерстві освіти і культури Бразилії.

 
Лижія Кларк і Файга Островер

Лижія Кларк була серед засновників гурту Grupo Frente, створеного у 1954. Присвятивши себе вивченню простору, вона приєдналася до художників: Еліо Ойтісіки, Дешіо Вієйре, Авраама Палатника, Жоао Хосе да Косте [pt], Івана Серпе та інших.

У 1957 взяла участь у першій виставці «National Concrete Art Exhibition» в Ріо-де-Жанейро.

Була учасницею «Superfícies Moduladas, 1952—57» і «Planos em Superfície Modulada, 1956—58». Брала також участь зі своєю роботою «Composições» у Венеційській бієнале в 1954 і повторно в 1968.

У 1961 отримала нагороду «кращий скульптор» на міжнародній бієнале мистецтва в Сан-Паулу[18]. Створювала інсталяції і працювала з боді-артом.

У 1959 приєдналася до експозиції «I Exposição de Arte Neoconcreta», підписавшись під маніфестом «Manifesto Neoconcreto»[19] разом з Амилкаром де Кастро, Феррейра Гулларом, Францем Вайсманном, Лижією Папе, Рейнальдо Жардимом і Теоном Спанудісом (Theon Spanudis[20][21]).

 
Кларк біля своєї роботи, 1972

Присвятивши себе в перше десятиліття своєї кар'єри живопису і скульптурі, після 1966 Лижія Кларк заявила, що відмовилася від мистецтва[22]. На початку 1970-х викладала мистецтво в Сорбонні.

Кларк також досліджувала ідею сенсорного сприйняття через її мистецтво.

З 1979 по 1988 вона дедалі більше рухалася в бік арт-терапії, ніж створювала нові роботи, використовуючи свою арт-терапію для лікування пацієнтів з психотичними розладами (психоз).

З початку 1980-х років Лижія Кларк поступово уповільнює темпи своєї діяльності.

У 1983 обмеженим тиражем була видана її книга «Livro Obra»[23], в якій розповідається про еволюцію робіт художниці від її найбільш ранніх творінь до кінцевої неоконкретної фази. У 1977 Кларк повернулася в Ріо-де-Жанейро, де померла від серцевого нападу у своєму будинку 25 квітня 1988.

У 1986 в Імператорському палаці Ріо-де-Жанейро була проведена виставка «IX Salão de Artes Plásticas» зі спеціальною експозицією, присвяченою Еліо Ойтісіка і Лижії Кларк. Виставка стала єдиною великою ретроспективою, присвяченою Лижії Кларк за її життя.

23 жовтня 2015 Google запустив дудл на честь святкування 95-річчя художниці, на якому логотип Google був стилізований під її роботу «Bichos».

У квітні 2018 на каналі «Радіокультура» спільно з Музеєм сучасного мистецтва «Гараж» вийшла програма «Лижія Кларк. Мобільні конструкції»[24].

Особисте життя ред.

Лижія Кларк у 18 років вийшла заміж за інженера Алуісіо Кларка Рібейру (Aluísio Clark Ribeiro) і взяла його прізвище[25].

У них було троє дітей — Альваро, Едуардо і Елізабет[18].

Рекорди продажів ред.

У травні 2013 робота Лижії Кларк «Contra Relevo», була продана за 4,5 мільйона реалів на аукціоні в Нью-Йорку, ставши найдорожчою бразильською роботою, проданою на аукціоні[26].

У серпні цього ж року її роботу «Superfície Modulada nº 4» продали на аукціоні «Bolsa de Arte de São Paulo» за 5,3 мільйона реалів — це найдорожчий твір мистецтва, будь-коли проданий у Бразилії на той час[26][27].

У 2015 Кларк втратила пальму першості після продажу картини «Vaso de Flores» Альберто да Вейга Гіньяра за 5,7 мільйона реалів[18].

На аукціоні Sotheby's в 2014 алюмінієва складна скульптура Кларк «Bicho-Em-Si-Md (No. IV)» (1960) була продана за 1,2 мільйона доларів, що вдвічі перевищило її стартову ціну.

Бібліографія ред.

  • Guy Brett. «The Proposal of Lygia Clark». In: Catherine de Zegher (ed.), Inside the Visible. The Institute of Contemporary Art, Boston & MIT Press, 1996.

Примітки ред.

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Lygia Clark
  3. ↑ Lygia Clark — 2008.
  4. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  5. ↑ SNAC — 2010.
  6. ↑ Itaú Cultural Enciclopédia Itaú Cultural — São Paulo: Itaú Cultural, 2001. — ISBN 978-85-7979-060-7
  7. ↑ Carvalho D., Sales J. Clark, Lygia // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2017. — ISBN 978-1-884446-05-4 — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T017960
  8. ↑ https://portal.lygiaclark.org.br/linha-do-tempo
  9. ↑ а б в https://hammer.ucla.edu/radical-women/artists/lygia-clark/
  10. ↑ Museum of Modern Art online collection
  11. ↑ https://www.tate.org.uk/art/art-terms/a/anthropophagia
  12. ↑ а б в г д https://www.theartstory.org/artist/clark-lygia/life-and-legacy/
  13. ↑ https://theartstory.org/artist/clark-lygia/life-and-legacy/
  14. ↑ https://www.tate.org.uk/art/art-terms/n/neo-concrete
  15. ↑ http://www.moma.org/collection/works/91764
  16. ↑ https://www.sfmoma.org/press-release/sfmoma-announces-11-new-acquisitions-by-10-modern-and-contemporary-artists-to-strategically-diversify-the-collection/
  17. ↑ Artists + Artworks
  18. ↑ а б в г Biografia de Lygia Clark. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 20 березня 2020.
  19. ↑ MANIFESTO NEOCONCRETO. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 20 березня 2020.
  20. ↑ Theon Spanudis. Архів оригіналу за 9 березня 2016. Процитовано 20 березня 2020.
  21. ↑ Theon Spanudis. Архів оригіналу за 21 серпня 2019. Процитовано 20 березня 2020.
  22. ↑ Ken Johnson (May 2, 2014), See It, Feel It, Touch It, Be Healed [Архівовано 28 серпня 2019 у Wayback Machine.] New York Times
  23. ↑ Livro-Obra | Lygia Clark. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 20 березня 2020.
  24. ↑ Лижия Кларк. Мобильные конструкции. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 20 березня 2020.
  25. ↑ Lygia Clark | Nicolás Sieber. Архів оригіналу за 28 серпня 2019. Процитовано 20 березня 2020.
  26. ↑ а б Tela de Lygia Clark bate recorde e é vendida por 5,3 milhões de reais em leilão Revista Veja (agosto de 2013)
  27. ↑ Tela é vendida a preço recorde [Архівовано 28 серпня 2019 у Wayback Machine.] Jornal Estadão

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лижія_Кларк&oldid=39809012