Відкрити головне меню

О́сип Микитович Лещук (18 січня 1894, с. Стаї, нині Сокальський район, Львівська область — 28 серпня 1949, в'язниця в с. Божкове[1] біля м. Полтава) — український письменник, священик УГКЦ, богослов, педагог. Батько семи дітей.

Осип Лещук
Осип Лещук.jpg
Ім'я при народженні Осип Микитович Лещук
Народився 18 січня 1894(1894-01-18)
Стаївка
Помер 28 серпня 1949(1949-08-28) (55 років)
Божкове - в'язниця  поблизу Полтави
Громадянство
(підданство)
Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Польща Польща
УРСРЗУНР ЗУНР
Національність українець
Діяльність священик УГКЦ
Alma mater Перемишльська духовна семінарія
Військове звання старшина Української Галицької Армії
Конфесія греко-католик
Батько Микита Лещук
У шлюбі з Ольга Лещук
Діти Созонт, Тихон, Богдана, Марія
Отець Осип Лещук. Тюремне фото

ЖиттєписРедагувати

Навчався у Белзі, закінчив українську Перемишльську гімназію. По тому — у Віденському, а після Першої світової війни у Львівському університеті, у Кромерижі; закінчив Перемишльську духовну семінарію. Висвячений на священика 28 березня 1921 року[2].

До цього був старшиною Української Галицької Армії, членом українського правління в Угнові.

Був також катихетом і професором Державної гімназії в Раві-Руській, парохом у селах Річки та Стаї, головою філії «Просвіти» в Раві-Руській, офіційним опікуном знедолених, головою Марійської дружини молоді та жіноцтва.

Залишив низку художніх творів, повістей і оповідань, та релігійних праць, деякі з яких уперше українською мовою («Етика», «Апольогетика», «Догматика»).

У релігійних працях висвітлював питання людського буття і моралі, філософське розуміння вічності, місії людини на землі, значення духовних цінностей для самовдосконалення людини.

1923, в часі першого голодомору в Україні, будучи головою філії «Просвіти», став ініціатором ухвалення звернення-протесту проти знищування свідомого українського народу.

«Представники читалень Равської філії „Просвіти“ і української громадськості Рави-Руської, зібрані на загальних зборах філії товариства „Просвіти“, залучаються до протесту цілого культурного світу проти варварсько-дикунського переслідування національного руху, Церкви та релігії радянською владою, проти туртурування і вигублювання українського свідомого громадянства, інтеліґенції світської і духовної, робітництва і селянства і особливо проти виарештування мужів науки з Сергієм Єфремовим на чолі, проти темних та явних мордів, які доконують кати на землях України, а своїм братам за Збручем передаємо свій найщиріший братерський привіт».

Діяльність в літературній групі «Логос»Редагувати

У 1921-ому році у Львові утворилася літературна група під назвою «Лоґос». Це була група молодих українських письменників, котрі після програних Українських визвольних змагань, об'єднавши зусилля, ставили собі за мету активізувати занепале в Галичині літературно-культурне життя, дотримуючись засад і принципів українського католицизму.

Діяльність «лоґосівців» можна умовно поділити на два періоди: перший — друге десятиліття минулого століття і другий — третє десятиліття до «Золотого вересня» 1939 р., коли-то всі патріотичні організації, установи, газети, журнали були заборонені визволителями зі Сходу, і Галичину окупувала Совіцька армія. «Лоґосівці» першого періоду гуртувалися навколо журналу «Поступ» (1920—1930), «лоґосівці» другого періоду — навколо журналу «Дзвони» (1930—1939).

В тридцятих роках на позиції «лоґосівського» напряму стали такі відом і особистості як Наталена Королева, Ірина Гузар-Монцібович, Роман Дурбак, о. Осип Лещук, Йосип Годунько та ін. Це був час, коли естафету «Поступу» перейняв журнал «Дзвони» (1931—1939). Особливо плідним у цій групі був о. Осип Лещук, котрий залишив великий свій письменницький і творчий доробок, в якому, крім богословських праць, значне місце посідають короткі прозові твори у вигляді новел, деякі з них передруковуються й сьогодні, як, наприклад, «Ганя». Його життєвим кредом були два слова: Бог і Вітчизна. Причину поразки наших Визвольних змагань і національної руїни о. Осип Лещук вбачав у відсутності в нас національно-патріотичної еліти, в егоїзмі та отаманії.

В «Анкеті», яку як український письменник отримав від редакції часопису «Новий час», на питання «Чому Ви стали письменником?», писав:

«Мене дуже заболіла наша національна руїна. Я шукав причини, чому наш сорокамільйонний народ не виборов собі своєї держави…, бо у нас не помагає авторитет, а звідси егоїзм і отаманія. Це гидра, що шматувала і торощить наші ідеали. Тому муситься піднести в нас авторитет, а з цим, почуття відповідальності за свої вчинки. Це можна зробити літературою. Без Бога і релігії жодний авторитет неможливий. Для того я у своїх писаннях і підношу: Бог і Вітчизна…»

Очевидно, він стояв на позиціях В. Липинського, який, усупереч поглядам М. Грушевського, вважав, що рушійною силою в формуванні є не народні маси (за М. Грушевським), а національно-патріотична провідна верства суспільства, яка здатна підняти та повести ці народні маси до формування держави.

Закінчилося земне життя о. Осипа Лещука трагічно: його закатовано 28 серпня 1949 р. у сталінській в'язниці поблизу Полтави.

Вшанування пам'ятіРедагувати

  • Іменем Осипа Лещука названо школу в його рідному селі Стаївка.
  • 1992 року у Стаївці відкрито музей Осипа Лещука

У літературіРедагувати

2011 року вийшла у світ книжка Тихона Лещука «Ти є Петро-Скала» пам'яті батька о. Осипа Лещука. Це видання було розіслано по багатьох вітчизняних і зарубіжних бібліотеках.[3]

ПриміткиРедагувати

  1. Лещук Осип Микитович - Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2018-12-23. 
  2. Leščuk Josyf // Блажейовський Д. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). — Львів : Каменяр, 1995. — С. 739. — ISBN 5-7745-0672-Х. (англ.)
  3. Вийшла в світ книжка Тихона Лещука «Ти є Петро-Скала»

ДжерелаРедагувати

  • Блажейовський Д. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). — Львів : Каменяр, 1995. — 1008 с. — ISBN 5-7745-0672-Х. (англ.)

ПосиланняРедагувати