Лев Сгур (грец. Λέων Σγουρός; д/н — 1208) — візантійський сановник, володар (деспот) нетривалої держави на Пелопоннесі та Фессалії в 12011208 роках.

Лев Сгур
Народився 12 століття
Арголіда, Пелопоннес
Помер 1208
Акрокоринф, Corinth Municipalityd, Коринфія, Пелопоннес
·падінняd
Країна Byzantine imperial flag, 14th century according to portolan charts.png Візантійська імперія
Діяльність військовий керівник
Посада деспот
Батько Theodore Sgourosd
Брати, сестри Gabriel Esgurd
У шлюбі з Євдокія Ангеліна

ЖиттєписРедагувати

Походив з бюрократичного роду Сгурів. Син Феодора Сгура, архонта Навплія. Близько 1198 року після смерті батька успадкував цю посаду. Наприкінці 1201 року, скориставшись повстаннями в Македонії та Фессалії на чолі з Доброміром Хризом та Мануїлом Каміцетом відповідно, захопив Корінф та Аргос. Тут оголосив себе архонтом й тираном. Намагаючись позбавити імператорський уряд вплив у підвладних землях, Лев Сгур наказав арештувати єпископів Наплія та Корінфу. Першого запроторено до в'язниці, останнього — осліплено та страчено. Імператор Олексій III Ангел відправив проти Сгура мегадуку Михайла Стріфну. Втім біля Афін Лев Сгур зумів зупинити супротивника.

1202 року за підтримки піратів з островів Саламін та Егіна спробував захопити Афіни, але не зміг взяти Акрополь. Тому перейшов до його облоги. Водночас зайняв Беотію з Фівами. Невдовзі взяв під контроль Фермопільський прохід, захопивши місто Ларису.

Втім 1204 року імператора було повалено учасниками Четвертого хрестового походу. Невдовзі Лев Сгур взяв під захист Олексія III, з донькою якого одружився. Натомість отримав титул деспота. Восени того ж року проти Сгура виступили хрестоносці на чолі із Боніфацієм Монферратським. Втім спроба зупинити останнього в Фермопілах виявилася невдалою через конфлікт з місцевим населенням. Тому Лев Сгур відступив до Істмійського перешийку. Навесні 1205 року хрестоносці зайняли Беотію й Аттіку. Після двох штурмів хрестоносці прорвали оборону на Істмі. Сгур заховався в фортеці Акрокорінф. Тут чинив спротив до 1208 року, коли втратив надію отримати допомогу від Михайла I Дуки, деспота Епіру. Тому наклав руки, кинувшись зі скелі. Втім оборона фортеці тривала до 1210 року.

ДжерелаРедагувати

  • P. E. Niavi. Leon Sgouros: patriotes e tyrannos. // Byzantinai Meletai. Diethnes Epistemonike Hepeteris Byzantines kai Metabyzantines Ereunes. — 4 (1993). — S. 333—357.
  • Fine, John Van Antwerp (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. Ann Arbor, Michigan: University of Michigan Press. ISBN 0-472-08260-4.
  • Macrides, Ruth (2007). George Akropolites: The History — Introduction, Translation and Commentary. Oxford, United Kingdom: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-921067-1.