Відкрити головне меню

Лаптєв Віктор Петрович (24.12.1925 — 7.03.1974) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, стрілець 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії червоноармієць[1], пізніше — капітан ІІ рангу.

Лаптєв Віктор Петрович
Лаптєв Віктор Петрович Герой Радянського Союзу.jpg
Народження 24 грудня 1925(1925-12-24)
с. Решети, Нижньоінгашський район, Красноярський край, СРСР.
Смерть 7 березня 1974(1974-03-07) (48 років)
м. Североморськ, Мурманська область, СРСР
Поховання Севастополь
Рід військ стрілецькі війська
Роки служби 1943–1974
Партія КПРС
Звання капітан ІІ рангу
Командування стрілець 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї Бахмацької двічі Червонопрапорної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії
Війни / битви Радянсько-німецька війна
Чернігівсько-Прип'ятська операція
Битва за Дніпро
Битва за Київ (1943)
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Медалі
Лаптєв Віктор Петрович у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 24 грудня 1925 року в с. Решети (Нижньоінгашський район, Красноярський край). Закінчив десятирічку.

В січні 1943 року призваний до Червоної Армії і направлений в піхотне училище м. Ачинська (Красноярський край). В серпні 1943 року через важке становище на фронті курсантів училища відправили на поповнення діючої армії у званні червоноармійців. Лаптєв став стрільцем 241-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської стрілецької дивізії.

В. П. Лаптєв особливо відзначився при форсуванні ріки Дніпро північніше Києва восени 1943 року, у боях при захопленні та утриманні плацдарму на правому березі Дніпра в районі сіл Глібівка та Ясногородка (Вишгородський район Київської області). 23 вересня 1943 року, форсувавши разом із полком ріку Дніпро, самовіддано діяв на посаді зв'язкового, забезпечуючи зв'язком взводи своєї роти і одночасно підносячи набої. Був нагороджений медаллю «За відвагу»[2].

23-25 вересня бере участь в важких боях за утримання плацдарму. Командир 241-го гвардійського стрілецького полку гвардії підполковник Бударін М. П. в нагородному листі написав, що рота, в якій знаходився Лаптєв, була розрізана противником на частини. Лаптєв разом із п'ятьма бійцями був оточений німцями у кількості до 40 солдатів. Лаптєв взяв командування на себе, сказавши: « Живими не здамося». Шість годин група відбивалася від ворога, який провів сім безуспішних атак. В цьому бою Лаптєв знищив 15 гітлерівців, після чого підняв бійців в атаку, гранатами вони прорвали оточення і вийшли до своїх. 25.09.1943 року в нічній розвідці Лаптєв гранатами знищив станковий кулемет з обслугою, від якого підрозділ ніс втрати. Повернувшись із розвідки дав цінні відомості про вогневі точки ворога, завдяки чому вони були подавлені артилерією[3].

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії червоноармійцю Лаптєву Віктору Петровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»[4].

В червні 1944 року був направлений на навчання до Військово-морського авіаційно-технічного училища ім. Молотова, що розташовувалося у м. Перм[5]. По закінченню в 1945 році отримав звання старший сержант, служив на флоті. В 1950 році поступив до Київського вищого військово-морського політичного училища, яке закінчив у 1953 році і отримав звання «лейтенант». Служив у Севастополі на лінкорі Новоросійськ, був вахтеним офіцером під час загибелі лінкору у 1955 році. Служив в бригаді торпедних катерів в Севастополі, в інших військово-морських з'єднаннях у містах Полярний, Феодосія, с. Роста Мурманської області, в тому числі на підводних човнах. В 1960 році закінчив Військово-політичну академію ім. В. І. Леніна. Мав звання капітан другого рангу.

Помер 7 березня 1974 року в госпіталі м. Североморськ після автомобільної аварії. Похований у м. Севастополь на кладовищі Героїв.

НагородиРедагувати

Пам'ятьРедагувати

  • Ім'ям Героя названа одна з вулиць с. Нижня Пойма (Нижньоінгашський район, Красноярський край)[6].
  • На батьківщині Героя в с. Нижній Інгаш його ім'я увічнено в меморіалі Пам'яті учасникам Великої Вітчизняної війни[7].
  • У навчальному центрі Сухопутних військ Збройних сил України «Десна» встановлено бюст Героя.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
  2. http://www.podvignaroda.mil.ru/ — Архівовано 29 July 2012[Дата не збігається] у WebCite ЦАМО Фонд 33. — Оп.686044, д.2728, запись 20184341, стр. 1 (рос.)
  3. http://www.podvignaroda.mil.ru/ — Архівовано 29 July 2012[Дата не збігається] у WebCite ЦАМО Фонд 33. — Оп.793756, д.27, запись 150018798, стр. 136 (рос.)
  4. http://www.podvignaroda.mil.ru/ — Архівовано 29 July 2012[Дата не збігається] у WebCite ЦАМО — фонд 33, опись 68252,5 ед. хран 48, запись 12057300 (рос.)
  5. История ЕВВАУЛ. Вопросы и ответы[недоступне посилання з липень 2019] (рос.)
  6. Герои Советского Союза Нижнеингашского района. Архів оригіналу за 2012-04-24.  (рос.)
  7. История Нижнеингашского района. Архів оригіналу за 2012-08-13.  (рос.)

ЛітератураРедагувати

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382 (рос.)
  • Днепр — река героев. — 2-е изд., доп. — Киев: Изд. полит. лит Украины, 1988. — ISBN 5-319-00085-5 (рос.)
  • Половников А. Красноярцы — герои Отечественной войны. — Красноярск: Красноярское книжное изд-во, 1959 (рос.)