Юрій Петрович Лажо[1] (Юрай Лажо; словац. Juraj Lažo; нар. 2 травня 1867, Вишній Свидник, Свидник, Пряшівський край — пом. 28 травня 1929, там же) — русинський суспільно-політичний і культурний діяч Пряшівщини. У 1920—1925 роки — сенатор (депутат Верхньої палати) Чехословацького парламенту першого скликання.

Лажо Юрій Петрович
словац. Juraj Lažo
 
Народження: 3 травня 1867(1867-05-03) або 2 травня 1867(1867-05-02)
Vyšný Svidníkd, Свидник, Пряшівський край, Словаччина
Смерть: 28 травня 1929(1929-05-28) (62 роки)
Vyšný Svidníkd, Свидник, Пряшівський край, Словаччина
Країна: Австро-Угорщина і Чехословаччина
Партія: Чеська соціал-демократична партія

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Народився 2 травня 1867 року в Вишньому Свиднику (нині Свидник) в родині селян. Хрестив його греко-католицький священик Олександр Духнович, відомий як будитель русинського народу. Він багато в чому сприяв формуванню русинського патріотизму в шкільні роки Юрія Лажо[2].

У своїй школі він був одним з найуспішніших учнів, тому його вчитель Олександр Павлович запропонував його батькам продовжити навчання сина, обіцяючи фінансову підтримку зі свого боку. Однак фінансова ситуація була досить важкою; як єдиний в родині син (у нього була сестра) він повинен був залишитися вдома і займатися сільським господарством[2].

Ця робота, однак, не задовольняла Юрія, і він завжди мріяв про краще майбутнє, не тільки своє, але і своїх земляків. Таємно приєднався до формування руху Опору проти Угорської влади, як в Свиднику, так і за його межами. Однак переслідування угорської поліції змусили його до початку XX століття виїхати до США. Він влаштувався в Пітсбурзі, де працював будівельником. Про приклади його завзятості і наполегливості свідчить той факт, що після деякого часу він вже працював начальником будівництва (stavbyvedoucí). У той час в Пітсбурзі склалося могутній патріотичний рух Опору чехів, словаків і русинів проти Австро-Угорської імперії. Там виникли перші паростки створення нової чехословацької держави. У цьому русі в повній мірі брав участь і Юрій Лажо[2].

Перед Першою світовою війною за сімейними обставинами повернувся на батьківщину[2]. Став активним борцем за економічні, соціальні, політичні та релігійні права русинів, за що зазнав переслідувань з боку австро-угорської влади, зокрема 4 місяці перебував у в'язниці в Пряшеві, разом з мадяризованою верхівкою пряшівської греко-католицької єпархії[1][3].

Після війни Юрій Лажо заснував у Свиднику будівельну фірму, в якій працювали жителі Свидника та околиць. Його фірма, головним чином, займалася будівництвом мостів, шкіл і будинків, зруйнованих під час Першої світової війни[2].

Як представник Чехословацької соціал-демократичної робітничої партії в ході виборів, що відбулися 18 квітня 1920 року, був обраний від 10-го виборчого округу, який включав в округ Шариш і Підкарпатську Русь, на посаду сенатора (члена парламенту) до складу перших Національних зборів новоствореної Чехословацької Республіки. До 15 вересня 1925 року був єдиним представником русинів у найвищому законодавчому органі республіки. Про свою роботу там написав у 1925 році брошуру «Руському народу в Словаччині» (Russkomu národu na Slovensku)[2][4].

Домігся значної державної допомоги для свого регіону, який зазнав найбільших втрат під час Першої світової війни і був економічно найбіднішим у новій Чехословаччині. Вимагав ввести автобусне сполучення між Стропково, Свидником і Пряшівом, що і було зроблено в 1921 році. Його прагнення побудувати залізничну лінію Бардіїв — Свидник — Стропков — Гуменне не була здійснена[2] . Виступав проти словакизації русинів, за об'єднання Пряшівщини з Підкарпатською Руссю і надання їй автономії[1].

У 1920 році створив споживчий кооператив «Свята Трійця». Створення цього кооперативу, який проіснувало до 1935 року[4], мало на меті допомогти бідним людям поліпшити свою життєву ситуацію шляхом надання відповідних кредитів[2].

У 1922 році звернувся до глави Чеської православної громади в Празі архімандрита Саватія (Врабеця) з проханням направити священнослужителя для пастирської діяльності в Східній Словаччині. Архімандрит Саватій запросив для цієї мети в Чехословаччину постріженника Почаївської лаври архімандрита Віталія (Максименка), який проживав у Сербії[5]. У 1924 році разом з настоятелем православного монастиря преподобного Йова Почаївського в Ладомировій архімандритом Віталієм (Максименком) відкрив у Свиднику друкарню з кириличним шрифтом, яка видавала національно-просвітницьку і духовну літературу для населення Пряшівщини. У 1926 році передав друкарню Ладомировському монастирю[1]. Однак, архімандрит Віталій, як іноземець, не міг бути власником друкарні, тому вона була зареєстрована на ім'я Юрія Лажо і до 1932 року офіційно іменувалася: "Друкарня Ю. П. Лажо в Ладомировій в Словаччині "[6]

 

Помер 28 травня 1929 року в Вишньому Свиднику, де і похований[4].

22 травня 2014 року з нагоди 85-річчя від дня його смерті в Поддуклянській бібліотеці в Свиднику відбулася захід «Юрай Лажо і його місце в історії русинів», після чого відбулося відкриття меморіальної плити, прикріпленої до будівлі аптеки Унікум. У заході взяли участь родичі Юрія Лажо, мер Ян Голодняк, члени муніципального парламенту, керівники міста та жителі міста[7].

Примітки ред.

  1. а б в г Лажо Юрій Петрович — Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 10 серпня 2021.
  2. а б в г д е ж и Архивированная копия. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017.
  3. LAŽO, Juraj. In: Biografický lexikón Slovenska V Km — L. Martin: Slovenská národná knižnica, 2013. 852 s. ISBN 978-80-8149-011-8. s. 667.
  4. а б в DISPUTATIONES QUODLIBETALES XVIII. Náboženstvo v situácii 25 rokov po nežnej revolúcii PAVOL DANCÁK — RADOVAN ŠOLTÉS (eds.). Prešov 2015[недоступне посилання з Май 2019], стр. 86
  5. В. Г. Пидгайко, В. В. Бурега Иова Почаевского преподобного мужской монастырь. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2011. — Т. XXV. — С. 344-349. — ISBN 978-5-89572-046-2.(рос.)
  6. Братства Преподобного Иова Почаевского и их роль в истории Русской Православной Церкви Заграницей | ROCOR Studies. Архів оригіналу за 23 червня 2017. Процитовано 10 серпня 2021.
  7. Архивированная копия. Архів оригіналу за 18 березня 2017. Процитовано 17 березня 2017.

Джерела ред.