Лавров Петро Олексійович

Петро Олексійович Лавров Історик слов'янських народів доби середньовіччя 18561929

Лавров Петро Олексійович
Пётр Лавров.jpg
Народився 6 (18) вересня 1856 або 18 вересня 1856(1856-09-18)[1]
Ярославль, Російська імперія
Помер 24 листопада 1929(1929-11-24)[1] (73 роки)
Ленінград, РСФРР, СРСР
Поховання Смоленське православне кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність славіст, історик літератури
Галузь філологія і слов'янознавство
Alma mater Історико-філологічний факультет Московського державного університетуd
Знання мов російська
Заклад Імператорський Московський університетd, Імператорський Санкт-Петербурзький університетd, Одеський національний університет імені І. І. Мечникова і Пермський державний університет
Членство Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук і Сербська академія наук і мистецтв

ЖиттєписРедагувати

Народився 6 вересня 1856 у Ярославлі у родині викладача Демідівського юридичного ліцею.

Середню освіту отримав у Ярославській гімназії, вищу у 18751879 — у Московському університеті. Вчителем був відомий славіст проф. О. Дювернуа, вагомий вплив на погляди мали проф-и: Ф. Буслаєв, Н. Попов, М. Тихонравов. У 18791883 був залишений для підготовки до професорського звання. Після захисту магістерської дисертації у 1887 був призначений приват-доцентом Московському університету. У 18921898 був одним з найактивніших діячів слов'янській комісії при Московському товаристві історії та старожитностей. У 1893 захистив докторську дисертацію присвячену болгарській мові. Важливе значення для розгортання наукових студій історика мали його подорожі на Балкани у 1894, 1900, 1909. У 18981900 він викладав на посаді екстраординарного проф. кафедри слов'янознавства Імператорського Новоросійського університету. Разом зі своїми студентами головну увагу приділяв вивченню документів із зібрання В. Григоровича. Брав активну участь у роботі слов'яно-візантійського відділення Історико-філологічне товариства при Імператорського Новоросійського університету. З 1900 працював у С.-Петербурзькому університеті та Бестужевські курси. У 1902 був обраний у члени-кореспонденти Російська академія наук, у 1923 — в її дійсні члени. Був членом-кор-м Сербської та Чеської АН, мав широкі контакти у слов'янському науковому світі, чому сприяло його лояльне ставлення до слов'янських культур. Зокрема, на відміну від багатьох російських слов'янознавців, не заперечував факт існування української мови та культури, підтримував контакти з Всеукраїнськой академієй наук. Деякі його праці були опубліковані української мовою.

Помер 24 листопада 1929 у Ленінграді.

Науковий доробокРедагувати

Творча спадщина складається приблизно з 200 праць. Здебільшого це є суто мовознавчі праці. Однак і ці праці мали неабияке значення для розгортання історичної славістики. Для історичної науки була дуже важливою його палеографічна діяльність. Славіст знайшов, видав та проаналізував важливі пам'ятки слов'янської писемності. Частина робіт мала суто історичне та історико-літературне спрямування. Він ґрунтовно дослідив діяльність чорногорського володаря Петра ІІ Нягоша, вплив Пушкіна на слов'янські літератури. Найважливіше значення для славістики мали узагальнюючи дослідження про життя Кирила та Мефодія та їх добу. Підсумком його багатолітньої праці була своєрідна кирило-мефодієвська енциклопедія, що була видана у Києві у 1928. Окреме місце у спадщині посідають дослідження з історії славістики. Здебільшого він застосовував біографічний жанр. Він розглядав не лише факти приватної та творчої біографії видатних славістів, але й вплив деяких з них на національне відродження своїх народів.

Наукові публікаціїРедагувати

  • Петр ІІ Нягош. — М., 1887;
  • Об учено-литературной и политической деятельности чешского историографа Франца Палацкого // ЛИФО при ИНУ.- Т. 7. — Одесса, 1899;
  • Дамаскин Студит и сборники его имени в югославянской письменности. — Одесса, 1899;
  • К вопросу о Синодике царя Бориса. — Одесса, 1899; Гильфердинг А. Ф. // Русский биографический словарь. — Герберский — Гогенлоэ; Пушкин и славяне // Записки ИНУ. — Т. 81. — 1900;
  • Рец. на Погодин А. Л. Из истории славянских передвижений. — СПБ, 1901 // ЖМНП. — 1901. — В. 8;
  • Кирило та Методій у давньослов'янському письменстві. — К., 1928.

ЛітератураРедагувати

  • Ляпунов Б. Краткий обзор жизни и научной деятельности П. А. Лаврова // Известия АН СССР. — 7 серия. Отделение гуманитарных наук. — 1930. — В. 8. — С. 547—557;
  • Славяноведение в дореволюционной России. Изучение южных и западных славян. — М., 1988. — С. 199, 273—274;
  • Цейтлин Г. М. Лавров П. А. // Славяноведение в дореволюционной России. Биобиблиографический словарь. — М., 1979. — С. 209—211.
  • УРЕ


  1. а б The Fine Art Archive — 2003.