Лава - судовий орган у Речі Посполитій, Великому князівстві Литовському та Гетьманщині у 17-19 столітті. Створювався на підставі Магдебурзького права. Розглядав переважно кримінальні справи.

До складу Лави входив на правах голови війт і власне лавники, яких було від 4 до 12 членів. Підсудними Лаві були не лише громадяни певного міста, але й інші особи, зокрема станові козаки на Гетьманщині, якщо їх інтереси перехрещувалися з мешканцями міста.

ІсторіяРедагувати

Прикмета лавних судів України - використання у судочинстві Статутів Великого князівства Литовського та навіть звичаєвого права. Апеляція на рішення лавного суду в Україні подавалася до полкових судів та полкових канцелярій. Там же затверджувалися вироки лавних судів у кримінальних справах. Після зречення від влади Гетьмана Кирила Розумовського, лавні суди Гетьманщини виведено з-під юрисдикції полкових канцелярій. Відтак до 1782 року (а фактично й довше - аж до 1790) вони формально підлягали Генеральному військовому суду.

Лавні суди в Україні ліквідовано після Польського повстання 1830-1831, але найдовше вони протрималася у Києві (1834). Не зважаючи на формальну ліквідацію, риси лавного судочинства, закоріненого у Магдебурзькому праві, існували у Чернігівській та Полтавській губернії аж до 1920-х років.

Принципи звичаєвого права широко використовувалися у часи УНР, а також у період відсутності центральної влади на багатьох територіях у 1918-1920 роках. Так, у станових козацьких селах Чернігівщини кару смерті присуджували односельцям сім уповноважених осіб (зокрема, у селі Голінка 1918 страчено станового козака Петра Гузя), що фактично відтворювало схеми лавних судів Гетьманщини із шістьма лавниками та головуючим війтом.

Дослідження ЛавиРедагувати

Історію та специфіку лавних судів досліджувала Комісія ВУАН для виучування звичаєвого права України (1918-1934). Цінні наукові дані зібрані С. Іваницьким-Василенком, І. Кристаловським, О. Хруцьким та іншими.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати