Кухто Микола Кузьмич
Микола Кузьмич Кухто (12 грудня 1919, Вітебськ — 23 березня 2006, Миколаїв) — радянський конструктор газотурбінних двигунів, лауреат Державної премії СРСР.
| Кухто Микола Кузьмич | |
|---|---|
| Народився |
12 грудня 1919 Вітебськ, Вітебська губернія, Білоруська РСР |
| Помер |
23 березня 2006 (86 років) Миколаїв, Миколаївська область, Україна |
| Діяльність | інженер-механік |
| Alma mater | Казанський національний дослідницький технічний університет імені А. М. Туполєваd |
| Нагороди |
  |
Навчання і робота до закінчення Німецько-радянської війни ред.
Микола Кухто народився 12 грудня 1919 року в радянському Вітебську (нині в складі Білорусі) в білорусько-латиській родині. Його батько був робітником-залізничником. Після закінчення школи Микола Кухто вступив до Вітебського техно-енергетичного технікуму. 1939 року направлений на Вітебський верстатобудівний завод імені Кірова, де до 1940 року працював техніком з ливарної справи.
1940 року Микола Кухто вступив на моторний факультет Казанського авіаційного інституту[ru]. Після початку Німецько-радянської війни студентів інституту мобілізували в армію або на оборонні підприємства. Оскільки Микола Кухто був непридатним до військової служби за зором, його спрямували на Казанський авіаційний завод імені Горбунова, де він працював у ковальському та ливарному цехах. Під час війни Микола Кухто продовжував навчання на вечірньому відділенні КАІ.
Під час підготовки до захисту дипломної роботи дозволялося навчання з «відривом від виробництва». Микола Кухто перейшов з посади начальника цехового техбюро на заводі в інститут, де й захистив диплом. Після цього його призначено керівником конструкторської групи з камер згоряння в ОКБ-16. Це призначення і визначило його майбутню конструкторську діяльність. Казанське ОКБ-16 під керівництвом Сергія Колосова розробляло перший вітчизняний авіаційний газотурбінний двигун, прототипом якого слугував трофейний німецький зразок. Незабаром роботи переорієнтували на іншу галузь машинобудування: газотурбінні двигуни планувалося встановлювати на військові кораблі.
Робота над газотурбінними двигунами ред.
7 травня 1954 року Рада міністрів СРСР прийняла постанову про організацію на Південному турбінному заводі в Миколаєві Спеціального конструкторського бюро газотурбінних установок (нині — Науково-виробниче підприємство «Зоря — Машпроєкт»). Головним конструктором призначено Сергія Колосова. Фахівців для нового конструкторського бюро збирали з усього СРСР. Серед людей, що переїхали з Казані до Миколаєва, була й сім'я Миколи Кузьмича, який очолив у бюро відділ камер згоряння. Бюро створювало газотурбінні силові установки для військових і цивільних суден.
1959 року Микола Кухто виїхав у відрядження до Китайської Народної Республіки в межах програми науково-технічної допомоги СРСР дружньому тоді маоїстському Китаю. В Харбіні радянські фахівці допомагали створювати завод газотурбінних двигунів. 1960 року через ідеологічні розбіжності настав кінець радянсько-китайської дружби, що змусило сім'ю фахівця достроково повернутися з Китаю. За роботу на харбінському заводі Миколу Кухту нагороджено Медаллю китайсько-радянської дружби (КНР).
1968 року Микола Кухто захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук (тему, що стосується оборонної промисловості, засекречено). У квітні того ж року міністерським наказом Миколу Кухту призначено заступником головного конструктора з експлуатації та серійного виробництва НВП «Машпроєкт».
Газотурбінні двигуни, які створювалися в НПП за участі Миколи Кухти, призначалися переважно для цивільного і військового суднобудування. Але водночас група Миколи Кухти розробляє нове застосування газотурбінних установок.
Станція «Північне сяйво» та Державна премія ред.
1969 року в Тюмені фахівці «Машпроєкту» зібрали першу плавучу генераторну електростанцію на основі газотурбінної силової установки (два газотурбогенератори ГТГ-1 по 12 000 кВт). Плавучу станцію-баржу назвали «Північне сяйво»[ru].
Ця мобільна електростанція призначалася для енергопостачання важкодоступних регіонів СРСР. Вона могла переміщатися по водних артеріях, що дозволяло оперативно підключати до електромережі райони, розташовані по берегах сибірських і далекосхідних річок. Станція працювала на двох видах палива: дизельному і газоподібному.
1975 року Миколі Кузьмичу присуджено Державну премію СРСР з формулюванням: «За комплекс робіт зі створення, освоєння і застосування плавучих електростанцій „Північне сяйво“ з метою вирішення проблеми енергопостачання віддалених районів Північного Сходу СРСР». 1976 року конструктора відзначено орденом «Знак Пошани».
Конструкторський спадок ред.
Микола Кухто вийшов на пенсію 1985 року, йому призначено персональну пенсію. Але й після цього він брав участь у роботі «Машпроєкту», заснував музей підприємства.
Помер Микола Кухто в Миколаєві 23 березня 2006 року.
Модифікації газотурбінних двигунів, створених за участі Миколи Кухти, нині застосовуються в суднобудуванні (силові установки), у добувній галузі (двигуни для перекачування газу), в енергетиці (газотурбінні генератори).