Відкрити головне меню

Микола Лазаревич Кулаков (рос. Никола́й Ла́заревич Кулако́в; 1880травень 1945) — російський військовий діяч.

Кулаков Микола Лазаревич
рос. Никола́й Ла́заревич Кулако́в
Народився 1880
Єсентуцька, Терщина, Російська імперія
Помер травень 1945
Відень, Окупація Австрії союзниками
Діяльність військовослужбовець
Учасник Перша світова війна
Військове звання сотник
Нагороди
Георгіївський хрест 1 ступеня
Георгіївський хрест 2 ступеня
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня
Георгіївська медаль 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Відзнака для східних народів 2-го класу в сріблі з мечами
Відзнака для східних народів 2-го класу в бронзі з мечами
Орден Корони короля Звоніміра 3-го класу (Хорватія)

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в родині урядника в станиці Єссентукській Терської області; отримав домашню освіту.

З 14 березня 1900 року служив в 1-й Волгському полку. 14 січня 1906 року перейшов на надстрокову службу в тому ж полку; в липні 1907 закінчив школу підхорунжих. У 1912 році звільнений в запас.

З початком Першої світової війни 30 липня 1914 року мобілізований в той же 1-й Волгський полк. У 1914 році був поранений (1 жовтня, на перевалі Ужок в Карпатах), контужений (23 жовтня). З 3 червня 1916 року по 15 лютого 1917 року — командир обозу полку. З 3 березня по 22 квітня 1917 року — тимчасовий командир 3-ї сотні полку, з 11 по 28 травня — тимчасовий командир 5-ї сотні. 6 липня 1917 отримав звання сотника. До 21 грудня перебував на фронті в складі полку; 21 березня 1918 демобілізований, відбув до рідної станиці.

У Громадянську війну у вересні 1918 року приєднався до загону полковника А. Г. Шкуро, який засів у Кисловодську; з 22 жовтня 1918 — командир 2-ї сотні 1-го Волгського полку, з 16 червня 1919 року — помічник командира полку по стройовій частині. Восени 1919 року був поранений; продовжив службу на фронті в своєму полку з 10 січня 1920 року. При відступі до Новоросійська в бою біля станиці Кагальницької отримав осколкове поранення обох ніг; через кілька днів в санітарному поїзді переніс двосторонню ампутацію (з одного боку — вище коліна, з іншого — нижче), внаслідок чого не зміг евакуюватися до Криму і залишився в Новоросійську.

Дружина розшукала його в Новоросійську і відвезла на батьківщину, де до 1932 року він переховувався в підвалі власного будинку. На початку 1930-х років намагався легалізуватися; був затриманий уповноваженим ОГПУ, але після допитів звільнений через важкий фізичний стан, жив в рідній станиці.

У 1942 році, після окупації німцями Північного Кавказу, був обраний станичним отаманом, сформував 1-шу Терську козацьку сотню. Ходив на протезах, виготовлених йому німцями. У січні 1943 року очолив евакуацію козацьких сотень з території Північного Кавказу, які увійшли в березні 1943 року до складу 1-ї козачої дивізії вермахту. Був обраний похідним отаманом Терського козачого війська; з березня 1944 року входив до складу Головного управління козачих військ під керівництвом генерала від кавалерії П. М. Краснова. Брав участь у бойових діях терських козаків у складі 1-ї козачої дивізії та 15-го козачого корпусу.

З квітня 1945 року перебував на відпочинку в районі Інсбрука; на початку травня 1945 був захоплений спецгрупою «Смерш» і етапований в радянську зону окупації до Відня, де в тому ж місяці загинув.

ЗванняРедагувати

НагородиРедагувати

  • Срібна медаль «За старанність» на Станіславській стрічці (14 квітня 1912)

Перша світова війнаРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Науменко В. Г. Трагический конец доблестного полковника Кулакова // Великое предательство : [Казачество во Второй мировой войне]. — СПб.: Нева, 2003. — С. 197—199. — 446 с. — («Архив»). — 5000 экз. — ISBN 5-7654-2645-X. ISBN 5-224-03438-8