Крутій Віталій Іванович
Віталій Іванович Крутій (нар. 8 березня 1967, смт Понінка, Хмельницька область) — український політик, журналіст та медіа експерт, учасник бойових дій, волонтер. Перший заступник голови Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану та АТО. Народний депутат України 7-го скликання. З травня 2015 — заступник голови Товариства сприяння обороні України, радник Міністра оборони України.
| Крутій Віталій Іванович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 8 березня 1967 (57 років) Понінка, Полонський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  Україна |
| Діяльність | журналіст, політик |
| Alma mater | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка |
| Посада | народний депутат України[1] |
| Нагороди |       |
 Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 7-го скликання | |||
| УДАР | 12 грудня 2012 | — | 27 листопада 2014 |
Біографія
ред.Народився 8 березня 1967 року на Хмельниччині.
З 1984 р. проживає у Києві. З 1989 по 1995 рік навчався на Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
З 1985 по 1987 був призваний на строкову службу. Учасник бойових дій. Проходив службу в Афганістані, провінція Кандагар. Старший сержант, командир відділення розвідки 173 окремого загону військ спеціального призначення.
1988–1992 рр. — працював слюсарем Київського виробничого об'єднання «Хімволокно»[2] та редактором відділу газети «Робітнича трибуна»[3]. Паралельно, на громадських засадах, голова спілки воїнів-інтернаціоналістів ВО «Хімволокно».
У 1993 році — виконавчий продюсер Центру Творчого Телебачення Міжнародного медіацентру «Internews».
1993–1994 рр. — креативний продюсер рекламно-інформаційного агентства «Янко»[4].
З 1994 по 1995 рік — головний редактор об'єднання недержавних теле-радіо станцій «УНІКА-ТВ», що об'єднувало 16 найбільших обласних телерадіокомпаній України.
1995–2000 рр. — засновник та директор Незалежного телевізійного центру «Практик-ТВ»[2]. Крім менеджерської роботи, автор та продюсер ряду теле- та радіопрограм, що транслювались в загальнонаціональному і регіональному ефірі та вироблялись в співпраці з такими організаціями, як: Представництво Європейської Комісії в Україні, телекомпанія BBC MPM, фонд «Євразія» тощо
2000–2007 рр. — один з засновників та генеральний директор Центру Медіа Ініціатив. Член оргкомітету Київського Міжнародного Телерадіоярмарку. Керівник української частини міжнародного проекту: «Демократизація ЗМІ шляхом надання ефіру широким верствам населення», спільно з BBC World Servise Trust (проект мав широкий резонанс, та був відзначений бронзовою відзнакою на міжнародному Нью-Йоркському фестивалі у 2003 р.).
2008–2009 рр. — генеральний директор холдингу «Медіа проекти», до складу якого входили телеканал Тоніс, Газета 24, Інтернет портал 24.ua[2].
2010–2014 рр. — генеральний директор Центру Медіа Ініціатив, що є дистрибютором «Deutsche Welle» в Україні[5]. Член головного журі телевізійного фестивалю «Відкрий Україну». Член редакційної ради журналу «Телерадіокур'єр».
Політична діяльність
ред.Активний учасник Революції гідності 2013—2014 років[6]. 4 грудня 2013 року, з трибуни Євромайдану закликав ветеранів-«афганців» до повної мобілізації на захист Майдану[7]. Активний громадський діяч. Волонтер. Багаторазово перебував в зоні АТО з гуманітарними місіями.
З квітня 2014 р. — народний депутат України, голова підкомітету з питань друкованих засобів масової інформації та Інтернету Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації[8].
З травня 2015 р — заступник голови Товариства сприяння обороні України, радник Міністра оборони України.
Заступник голови Консультативної ради у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України[9].
З 24 лютого 2022 р., з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, доброволець територіальної оборони м. Києва.
Нагороди та відзнаки
ред.Орден «За мужність» III ступеня[10], Орден «За заслуги» 3-го ступеня[11], Відзнака Президента України "За гуманітарну участь в антитерористичній операції", Орден Червоної Зірки, медаль «За відвагу», Орден «За вірність бойовим традиціям», Медаль «За звитягу», Медаль «Ветеран військової розвідки», Почесна грамота Кабінету Міністрів України, Грамота Верховної Ради України.
Примітки
ред.- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
- ↑ а б в КРУТІЙ Віталій Іванович - Апарат Правління ТСО України - ТСО України. tsou.org.ua. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 23 січня 2020.
- ↑ Довідка: Крутій Віталій Іванович. dovidka.com.ua. Процитовано 23 січня 2020.
- ↑ Крутій Віталій Іванович. static.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 12 березня 2019. Процитовано 23 січня 2020.
- ↑ Крутий Виталий Иванович.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|url=(довідка) - ↑ Афганцы на Майдане. YouTube. Асоціація ветеранів Афганістану та АТО. 19 лютого 2015. Процитовано 4 червня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Ветерани війни в Афганістані та учасники бойових дій в інших країнах стали на захист Євромайдану. Радіо Свобода. 5 грудня 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 червня 2021.
- ↑ Крутій Віталій Іванович — вся правда Біографія, Балотування, Фракції, Декларація. www.chesno.org. Процитовано 23 січня 2020.
- ↑ Указ Президента України від 2 червня 2020 року № 209/2020 «Про Консультативну раду у справах ветеранів війни, сімей загиблих (померлих) захисників України»
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №900/2014. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 21 січня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №31/2018. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 21 січня 2020.
Посилання
ред.- Офіційний сайт Верховної Ради України [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Інформаційний портал ветеранів війни в Афганістані [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.]