Криницький Павло Васильович

Криницький Павло Васильович (1751, Чернігівська губернія — 1 грудня 1835, Санкт-Петербург, Російська імперія) — протопресвітер, імператорський духівник, член Святійшого Синоду.

Криницький Павло Васильович
Народився 1751
Чернігівська губернія
Помер 1 грудня 1835(1835-12-01)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Смоленське православне кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність священник
Alma mater Київська духовна академія
Конфесія православ'я

ЖиттєписРедагувати

Походив із дворян Чернігівської губернії, освіту здобув у Чернігівському колегіумі та Києво-Могилянській духовній академії. Після закінчення академічного курсу певний час був учителем поезії і грецької мови в Чернігівському колегіумі.

У 1783 році в Парижі був висвячений на священика і під час хіротонії отримав наперсний хрест, що на той час було досить рідкісною нагородою.

У Парижі Криницький служив з 1783 по 1791 рік. Його служіння припало на тривожні часи Великої французької революції. Окрім того, володіючи, за свідченням сучасників, «суворою вдачею», він не зійшовся в думках з паламарем Зіновієм Черневським. Обидва скаржилися один на одного у Святійший Синод, який в 1788 підтримав сторону Черневського, вимагаючи в обох кліриків помиритися. У 1791 Павло Криницький звернувся до Синоду із проханням перевести його на іншу посаду і через рік його прохання задовольнили.

Повернувшись у Російську імперію, з 1793 по 1795 працює вчителем закону Божого в Академії Мистецтв. У 1799 його призначено вчителем Августійших дітей імператора Павла Петровича і протоієреєм Софійського собору.

1 грудня 1803 переведений до придворної церкви, а 27 січня 1806 призначений старшим над придворним духовенством.

3 квітня 1808 став царським духівником і членом Св. Синоду. З цього ж часу був також настоятелем Московського Благовіщенського собору в Кремлі[1]. Протопресвітер Придворного і Московського Благовіщенського соборів[2].

Був членом колегії духовних училищ.

Після смерті імператора Олександра I Криницький залишався духівником імператриці Марії Федорівни, а після її смерті його називали «колишнім духівником покійної государині імператриці». Митрополит Московський Філарет Дроздов писав своєму вікарному Інокентію: «Ось людина — яка навіть у титулі своєму має memento mori, про що нам і всім людям варто було б пам'ятати»[3][4].

Павло Криницький помер 1 грудня 1835[5], похований в церкві Св. Трійці[6] на Смоленському православному кладовищі в Санкт-Петербурзі. Нині могила[7], як і церква втрачені.

АдресиРедагувати

  • В Санкт-Петербурзі:
    • Вказаний як Креніцин Павло: IV-я Адмірал. частина, 4 квартал, Сергієв. пер., у власному будинку № 507[8];
    • Ливарна частина, по Моховій вул., у власному будинку, № 63[9].

ПриміткиРедагувати

  1. Московский Благовещенский собор в Кремле :: Священнослужители Московской Епархии
  2. Месяцеслов с росписью чиновных особ, или общий штат Российской Империи, ч.I, СПб., при Имп. Акад. наук, 1823, с.16
  3. И. А. Чистович. Руководящие деятели духовного просвещения в России в первой половине текущего столетия. Комиссия духовных училищ. — СПб. : Синодальная типография, 1894.
  4. Письмо Филарета от 20 дек. 1828 г. в Приб. к Твор. Св. отц.
  5. Креницкий, Павел Васильевич // Большая русская биографическая энциклопедия (электронное издание). — Версия 3.0. — М. : Бизнессофт, ИДДК, 2007.
  6. Там же его супруга Феодосия Ивановна, ск. 28 января 1816 года на 47 году жизни — Саитов В. И., «Петербургский некрополь» 1912—1913, т. II, с.527
  7. Александр Валерьевич Кобак, Юрий Минаевич Пирютко. Исторические кладбища Санкт Петербурга. — Центрполиграф, Издание 2-е, дораб. и испр, 2011. — ISBN 978-5-227-02688-0.
  8. Санкт-Петерб. адр. книга на 1809 год, Генрих фон Реймерс, СПб, у книгопродавца Лешковского, II отд., с.325
  9. Указатель жилищ и зданий в Санкт-Петербурге или Адресная книга, издал Самуил Аллер на 1823 год, СПб, тип. деп-та Народн. просвещ-я, 1822, гл. II «Обществ. здания и присутств. места», с.319

ЛітератураРедагувати

  • Чистович И. А. Руководящие деятели духовного просвещения в России в первой половине текущего столетия. Комиссия духовных училищ. — СПб. : Синодальная типография, 1894.